Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

— Дякую, месьє, але ми вже полагодили цю справу. Я вранці розмовляв із Руаялем, і дівчина на комутаторі сказала, що одна з моїх гостей телефонувала до Парижа, але абонент не відповів. Вони спитали, чи не хоче мадам зателефонувати ще раз. Прошу пробачити, месьє, це просто вилетіло у мене з голови. Чи не може месьє перепитати мадам? Але телефоністка сказала, що телефонували у район Інвалідів[169].

СПИ, МОЯ КРИХІТКО

Наступні два дні минули майже так само.

На четвертий день зранку Веспер поїхала до Руаяля. Таксі забрало її, а потім привезло назад. Вона пояснила, що в неї закінчилися ліки.

Увечері того ж дня вона з усіх сил намагалася бути веселою. Багато випила, а коли піднялися нагору, потягнула Бонда до спальні, й вони пристрасно кохалися. Його тіло відгукнулося на порив, але коли все скінчилося, вона уткнулася в подушку і розридалася. Бонд повернувся до своєї кімнати у розпачі.

Спав він погано, а вранці почув, як скрипнули її двері, відтак — тихі кроки східцями. Він не сумнівався, що Веспер пішла до телефона. Згодом почув, як вона повернулася — напевне, Париж знову не відповів.

То була субота.

У неділю повернувся чоловік з одним оком. Що той приїхав, Бонд здогадався тільки-но за ланчем побачив обличчя Веспер. Ще раніше він переказав їй свою розмову з хазяїном, опустивши факт, що чоловік обіцяв повернутись. Аби зайвий раз не бентежити дівчину.

Бонд зателефонував Матісу в Париж, щоб той перевірив «Пежо». Автомобіль орендувала респектабельна компанія два тижні тому. Орендатор пред’явив швейцарський паспорт на ім’я Адольфа Геттлера і вказав адресу банку в Цюріху як місце проживання.

Матіс зробив запит до швейцарської поліції. Так, у банку відкритий рахунок на це ім’я. Ним майже не користувалися. Пан Геттлер, здається, має стосунок до годинникового виробництва. Якщо будуть висловлені конкретні звинувачення, можна провести офіційне розслідування.

На такі пояснення Веспер тільки стенула плечима.

Цього разу, побачивши чоловіка, вона відразу ж встала з-за столу й пішла до себе.

Бонд розмірковував. Закінчивши снідати, він піднявся до неї. Обоє дверей були зачинені, а коли він їх відімкнув, виявилося, що дівчина сидить у сутінках біля вікна, спостерігаючи, напевне, за незнайомцем.

Її обличчя скам’яніло. Він підвів дівчину до ліжка і присів поруч. Вони відсторонено сиділи, немов незнайомі в купе.

— Веспер, — мовив Бонд, тримаючи її руки у своїх, — так далі не можна. Треба з цим покінчити. Ми мучимо одне одного, і є тільки один спосіб розрядити ситуацію. Або ти розкажеш мені про все, або ми мусимо звідси поїхати. Негайно.

Дівчина мовчала, її руки були холодними і млявими.

— Люба, — знову озвався Джеймс, — ти так нічого і не скажеш? Знаєш, першого нашого дня тут, повернувшись із пляжу, я збирався попросити тебе вийти за мене заміж. Може, почнемо все спочатку? Що це за жахливий кошмар, який убиває нас!

Веспер мовчала, потім її щокою повільно скотилася сльоза.

— Ти справді хотів одружитися зі мною?

Бонд кивнув.

— О Господи! — скрикнула вона, обняла його і поклала голову йому на груди.

Бонд міцно притиснув її до себе.

— Розкажи, люба, — прошепотів, — що крає тобі

Вона трохи заспокоїлась і перестала схлипувати.

— Залиш мене саму ненадовго, — в її голосі зазву-чала нова нотка. Нотка покірності. — Дай час подумати, — вона стиснула його обличчя руками, поцілувала в уста і з ніжністю подивилася в очі. — Любий, я намагаюся зробити так, щоб нам обом було добре. Прошу, повір. Але все так жахливо. Мені страшно... — вона знову схлипнула і схопилася за нього, мов дитина, якій наснилося щось страшне.

Він утішав її, лагідно гладив чорне волосся й ніжно цілував.

— А тепер іди, — сказала вона. — Мені треба пороз-мірковувати. Ми щось придумаємо.

Веспер витягла носовичок та витерла сльози.

Вона провела Бонда до порога, там вони знову міцно обнялися. Потім дівчина ще раз поцілувала його і виштовхнула за двері.

Того вечора до них повернулася радість близькості, яка виникла першого дня. Веспер була збудженою, і хоча інколи її сміх звучав дещо силувано, Бонд вирішив піді-грати. Лише під кінець обіду необачно сказана репліка змусила Веспер пригальмувати.

Вона погладила його долоню.

— Давай не будемо зараз про це, — сказала вона. — Забудьмо про те, що було. Це в минулому. Зранку я розкажу тобі все.

Веспер поглянула на нього, і раптом її очі наповнилися сльозами. Вона витягла зі сумочки носовичок і обережно витерла їх. — Налий мені шампанського, — попросила вона й хихикнула. — Хочу випити. Ти п’єш більше за мене, так нечесно.

Вони сиділи і пили разом, поки не покінчили з пляшкою. Веспер підвелася, трохи погойдуючись, схопилася за спинку стільця і знову хихикнула:

— Тепер я справді п’яна, — сказала. — Який сором! Будь ласка, Джеймсе, не соромся мене. Я напилася, щоби бути веселою. Ось тепер мені весело, — Веспер зайшла ззаду та скуйовдила долонею його чорне волосся. — Не барися, підіймайся скоріше до мене. Я страшенно тебе хочу.

Вона надіслала йому поцілунок рукою і зникла.

Наступні дві години вони любилися, повільно та пристрасно, переповнені радісним відчуттям закоханості, яке Бонд уже й не сподівався повернути. Усі бар’єри сором’язливості та недовіри, що розділяли їх, здавалось, упали, а слова, котрі вони шепотіли одне одному, знову набули щирості й чистоти. Навіть тінь недовіри вивітрилася.

— Іди до себе, — наказала Веспер, коли Бонд ненадовго задрімав у її обіймах.

Немов намагаючись забрати слова назад, дівчина міцно обняла його й зашепотіла ніжності, притиснувшись до нього усім тілом.

Коли Бонд нарешті встав і нахилився, щоб поправити волосся та поцілувати на прощання, Веспер простягнула руку до лампи й увімкнула світло.

— Подивися на мене, — сказала, — і дай подивитися на тебе.

Бонд опустився поруч з нею на коліна.

Веспер вдивлялась в обличчя, немов бачила його вперше. Потім потягнулась і обвила рукою шию. В її глибоких блакитних очах стояли сльози, коли вона притягнула його голову до себе й ніжно поцілувала в уста. Потім відпустила його і вимкнула лампу.

— На добраніч, любий мій, — прошепотіла.

Бонд схилився і поцілував дівчину, відчувши на губах солоний присмак сліз. У дверях він озирнувся.

— Спи,