Читати книгу - "Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор"

- Он як, - я зробила вигляд, що вибираю собі яблуко з миски, а сама аж затремтіла від щастя: Максим мене кохає! І сказав це не лише мені вчора біля річки, але й сестрі!

- “Я ж давав тобі клятву, що нікому не розповідатиму про наш дурнуватий, як виявилася, план. Тому розказати все Марті повинна ти!”, - передражнила Оля Максима. - Я перлася електричкою дві години! Але, бачу, він і справді закоханий. А ти? Я хвилююся за брата…

- Розумієш, Олю, все дуже складно, - почала я обережно, бо не знала навіть, що й сказати.

Чи кохаю я? Схоже, що так. Але мій відбір женихів, моя вагітність, інтуїтивно відчутна мною загроза з боку Реста, невизначеність і невпевненість ні в чому - все це закрутило мене в хаотичні кидання від одних до інших крайнощів.

- А що тут складного? - здивувалася дівчина. - Ти або кохаєш, або не кохаєш!

Я хотіла відповісти, але тут на подвір'ї почулися чоловічі голоси: повернувся Максим і привів Сергія та Євгена.

Ми з Олею поспішили на вулицю.

Сергій та Євген познайомилися з Олею, яку я представила всім як свою подругу. Джмелика припнули на повідку (тимчасово!) до дерева в саду, пригостивши кісточкою-смаколиком. Чоловіки також винесли в той же сад стіл та лавки з літньої кухні. Я познаходила ще бабусині миски, ложки та виделки. Разом з Олею, яка охоче мені допомагала, ми сервірували стіл на свіжому повітрі, налили всім смачного щавлевого борщу і, нарешті, всілися їсти. Вже не снідати, а обідати.

І це був найсмачніший борщ, який я тільки куштувала у своєму житті…