Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

Зранку у палаці була трапеза. Макса з Вітою було запрошено сісти біля Ар'ї.
- Як вам у нас гостюється? - запитала Ельфійка.
- Прекрасно!
- Чудово! - наперебій почали відповідати Макс та Віка.
- У вас надзвичайно чарівна природа. - сказав Макс. - А ельфи — дуже гарний народ.
- Насправді ельфи дуже схожі на людей до гріхопадіння у Едемському саду. - промовила ельфійка, - Ми зовні подібні до людей, але ми красивіші та мудріші. Ельфи мають могутню духовну силу та більш загострені почуття, аніж люди. До того ж ми уміємо жити в гармонії з природою, чого не можна сказати про людей...
- Шо це за дивний ельф нас проводжав учора до палацу? - запитала Віта.

Ар'я посміхнулася і, не відразу відповідаючи на питання, подивилася на Віту своїми сяючими очима. Її погляд був спокійний і проникливий, що давало відчуття, ніби вона завжди знає відповіді на всі питання.
- Це ельф Аль. Його народ живе високо в горах, дуже далеко від цивілізації. Ми з ним колись познайомились під час битви з орками. З того часу ми дружимо і він захотів лишитися жити недалеко від мого палацу. Він прекрасний художник. Я рекомендую вам подивитися його картини, коли буде час.

Макс і Віта уважно слухали, спостерігаючи за кожним рухом Ар'ї. Вони зрозуміли, що життя ельфів значно складніше, ніж вони могли собі уявити. Це не були просто красиві створіння - вони мали глибоке розуміння природи та всесвіту, їхнє життя було пронизане мудрістю та знаннями, яких не було у людей.
- Якою мовою він говорить? - запитла Віта.
- Тут майже усі говорять ельфійською. Я знаю достатньо мов, щоб контактувати з іншими народами та расами. - продовжила Ар’я - Ми навчились жити з природою і не бути проти неї. Люди часто не бачать цього зв'язку і втрачають баланс. Це призводить до того, що вони руйнують те, що ми намагаємося оберігати. Доречі, ти готова сьогодні зазирнути у Колодязь Таємниць?, - запитала ельфійка Віту.

- Я не готова, але зроблю усе, що потрібно для спасіння людства та інших народів, - впевнено сказала дівчина.

Колодязь Таємниць знаходився в самому серці лісу, де густі дерева утворювали майже непроникну стіну зелені. Це місце було ретельно захищене природою - високі дуби, покриті мохом і лишайниками, стояли навколо, немов вартові, охороняючи це сакральне джерело. Їхні могутні корені пронизували землю, тримаючи її в гармонії і спокої. Лише тим, хто мав достатньо знань і відваги, вдавалося знайти шлях до цього місця. Ніхто недоброзичливий не міг знайти цей Колодязь, адже він приховувався серед хащ і звивистих стежок лісу, що постійно змінювались.

Але навіть серед цієї природної перепони у Колодязя був охоронець — високий ельф з витонченими рисами обличчя. Його погляд був спокійним і проникливим, а постава - рішучою. У руках він тримав лук, готовий до будь-якої загрози. Ар'я, зустрівши його, тихо перекинулась з ним кількома фразами на ельфійській і в її голосі було чути не лише повагу, але й певне відчуття важливості цієї зустрічі.

Віта з острахом підійшла до Колодязя, відчуваючи, як холодна тиша лісу огортає її. Вона знала, що це місце має свою силу, і те, що воно так добре приховане, вже вказувало на його особливу роль. Віта нервово подивилася вниз, на темну воду, що виблискувала в глибині. Повітря навколо здавалося густим, насиченим магією, і навіть сама земля під ногами відчувалась якоюсь особливою, живою. Колодязь був старим, але незважаючи на свій вік, виглядав доглянутим. Віта відчула, як серце забилося частіше, і з острахом зазирнула в темряву. Вода не була простою, щось в її глибині здавалося живим, чуйним.

- Чи варто це робити? - шепотіла Віта, більш до себе, ніж до когось.
Ар’я помітила зацікавленість дівчини і попередила, що спершу потрібно прочитати заклинання, а тоді вже контактувати з Колодязем. Також вона додала, звертаючись до Макса:
- Будь біля неї і тримай її міцно за руку, тому що Колодязь Таємниць має силу втягувати в себе живих істот. Якщо потрібно буде, то будеш її звідти тягнути, а я допоможу. Не хвилюйся, дівчинко! Все повинно пройти добре!
Ар'я повільно підняла руки, в її пальцях засвітилися маленькі іскри, немов відбитки світла на воді. Заклинання почало формуватися в її думках і вона глибоко вдихнула, відчуваючи, як магія починає заповнювати її тіло. Її голос був м'яким, але сповненим сили, що струменіла з глибин лісу і змушувала землю тріпотіти під її ногами.

Вона вимовляла слова тихо, наче шепіт, але кожен склад звучав, як вітер у кронах стародавніх дерев. Заклинання линули, як річка, повна таємниць. Легка блискуча аура почала оточувати Ар'ю і невидима сила поступово проникала в колодязь. Камені колодязя почали злегка вібрувати, а темна вода в його глибині засяяла смарагдовим світлом, відповідаючи на слова заклинання. Спокійна й чарівна атмосфера лісу змішувалася з магічним напруженням, яке поступово наростало.

- І навіщо я на це погодилась? Спасіння людства...Чи рятувало б мене людство, якби мені треба була допомога? Колодязь може мене втягнути та ще й гидкого Лева Гордійовича доведеться бачити та читати його думки... А що якщо він відчує мою присутність? Що тоді? - шепотіла в цей час зі злістю Віта.
- Що ти там шепочеш? Заклинання? - запитав Макс, намагаючись розвіяти серйозність моменту якимось жартом.
- Не смішно, Максе! Мені доведеться зараз дивитись у цей Колодязь і мені дуже страшно!
Ар'я продовжувала виголошувати слова, її голос ставав все виразнішим, а навколо неї наростала аура сили, наче сама природа підтримувала її заклинання.
- Ну от, починається найцікавіше, - промовила дівчина і уже ладна була втікати світ за очі, але вчасно схаменулася, коли почула, що голос ельфійки зазвучав так сильно і грізно, як грім.
- Читай його думки! - скомандувала Ар'я тим самим грізним голосом.
Віта піддалася та зазирнула у Колодязь. Макс тримав її за руку так міцно, як тільки міг. Спочатку Віта побачила тільки темну бездонну воду, що мерехтіла у глибинах колодязя, мов велике дзеркало, відображаючи нічне небо. Вона стояла, втупившись в це спокійне відображення, коли раптом, як грім серед ясного неба, з-під води висунулися дві величезні руки. Вони схопили її, немов невидима сила, і, не даючи жодного шансу на опір, різко занурили її лице у воду.