Читати книгу - "Сонати кохання, Олександр Гребьонкін"

Цієї серпневої ночі теплий сильний вітер тріпав зірки і шумів у гостро пахучому листі. За моєю спиною височіла стара фортеця. У чорних пустих вікнах літали сови. Попереду, на темно-синій гладіні річки, тремтіло мертвенно-бліде світло ліхтарів набережної.

Я стояв на мосту і дивився на річку. У воду полетіла пляшка з-під коньяку.

Сльози заливали обличчя, і весь світ тремтів.

Я перебрався через перила і зробив крок у порожнечу.

Сильний удар, чорний морок липко обволікає мене. Інстинкт спрацьовує – я виринаю, але течія підхоплює і, я поринаю в глибочінь...

...Білі піски. Я йду до далекого старовинного міста на горизонті. Його руді стіни дедалі ближче...

Місто пропало і, я почув чийсь голос.

- Ну що, отямилися, нічний камікадзе! Відкачали... Галушка, тримай курс на берег... А ви... Знайшли звідки стрибати! З мосту! Вам пощастило!

Наді мною, на тлі нічного неба, нахилилася  чиясь постать. Світло охопило худе обличчя людини з пишними вусами. На голові якийсь старовинний циліндр. Таке враження, що ця людина вискочила з театру і забула переодягнутися.

Булькала вода, спина відчувала щось тверде. Навкруги тхнуло водою. Я трохи піднявся. Задихався, кашляв, не міг говорити. Але зрозумів, що ми в човні і кудись пливемо.

Потім все затьмарилося... Я прийшов до тями в гарній кімнаті. Це був номер готелю.

Переді мною стояв вже знайомий чоловік. На вигляд він був не молодий. Обличчя його було худим і виснаженим, рідке волосся розчесане на прямий проділ і змащене бріоліном, а вуса стирчали гордо в різні боки. Сині очі  були веселими і молодими. Він уважно оглядав мене, присівши на стільчик.

- Галушко, принеси ліки про які я говорив. І перекусити. А потім міцного чаю.

- О, нашому пану вже полегшало. Зараз все буде готовим! – почувся голос. Господар голосу по вимові був схожий на сільську людину.

- Хто ви? – хрипко запитав я вусаня.

– Ваш рятівник.

Я насилу підвівся і сів, відкинувшись на спинку диванчика. Все тіло ломило.

- Ви хотіли скуштувати нічного купання? – іронічно спитав вусань. – У вас це добре вийшло. Які враження?

Я зам'явся. Мене каламутило і було жахливо соромно.

У той же час мій мучитель продовжував говорити:

– Зрозуміло! Від захоплення вам нема чого сказати. Мені ж здається, що ви хотіли покинути цей суєтний світ. Чи не так? Дозвольте дізнатися про причини. Чому?

Я бурмотів щось нескладне.

– А! Стривайте – но! Я зрозумів! Жінка! Як кажуть французи: «Cherchez la femme! Шукайте жінку!»

Він відразу схопив смартфон і зателефонував:

- Галушка! Скільки можна чекати?

За хвилину у двері вкотився товстун Галушка. Він штовхав візок із їжею.

- Прошу панове! До столу. Насамперед нашому врятованому пану потрібно прийняти ліки.

- Випийте, - суворо наказав мій новий знайомий. - Це вам допоможе, повірте.

Щоб не ображати моїх рятівників, я прийняв щось гірке і відразу запив водою.

- Можу я дізнатися, - нарешті вичавив я з себе, - хто ви?

– Як? Ви мене не знаєте?! - вигукнув здивований вусань.

Він показав постер на стіні. Тільки тепер затуманеним поглядом я роздивився його.

Бернар ПЕРРІ.

ВОРОЖІННЯ. ПРОРОКУВАННЯ.

Магічний захист. Дзеркальний захист. Кровний захист. Захист від чорної магії

У моїй голові блиснув спогад.

- А, точно... Пригадую. Афіші були в місті... Як я міг забути!

***

Після сніданку Бернар Перрі став трохи серйознішим і попросив докладніше викласти все, що сталося зі мною.

Я говорив плутано і неохоче. Мій новий знайомець уважно слухав, ловлячи кожне слово.

- А ви ж людина навчена життєвим досвідом, - сказав Бернар Перрі. - А таке враження, що переді мною молодик, молодий Вертер... Як ви могли... Втім, давайте подивимося, що нам скажуть карти...

Він почав свої ворожіння, які мені не так запам'яталися, тому що я нічого не тямлю в цьому.

Бернар Перрі відкинувся на спинку крісла, поправив вуса і спитав:

- Чи відомо вам, де зараз проходить виставка цієї... художниці Аліси Кулик?

- Я не в курсі... Але це можна дізнатися. Має свій сайт, ймовірно там є розклад...

Бернар уже тримав у руці телефон.

- Галушка! Мій ноут сюди, жваво...

Невеликий Asus занурив нас у бездонні глибини Інтернету.

- Ось, - сказав я. – Дивіться. Виставка у Красноталі. Палац культури водників.