Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Евсун сиділа в номері, її очі були заплющені, а губи майже торкалися губ Еміра. Між ними не було слів, лише інтенсивні емоції, які переповнювали їх.

Емір: “Я не можу нічого з цим зробити, мене тягне до тебе.”

Евсун відштовхнулася її серце билося швидко. Вона відчувала, як гнів і розчарування наповнюють її душу. Це все було дуже складно.

Евсун: “Але я так не можу, не можу так поступити з Тулін і Явузом. Тулін кохає тебе.”

Емір: “Але я кохаю тебе, Евсун. І завжди кохав.”

Він поцілував її, але вона швидко відштовхнула його, серце переповнювалося болем.

Евсун: “Я знаю, але так більше не можна.”

Емір: “Тобто?”

Евсун: “Ти залишиш мене, більше не торкатимешся, не цілуватимеш.”

Емір: “Евсун… чому?”

Евсун: “Тому що досить, Еміре, це занадто. Більше так не буде, як було раніше. Хай там як буде далі, зрозумій, так буде краще для тебе і для мене. Я вже давно змирилася, і ти змирися.”

Емір (розчаровано): “Як швидко ти здалася.”

Евсун: “Ми програємо, і поразка буде болючою.”

Емір: “Нехай буде по твоєму, я забуду про все.”

Евсун: “Бувай.”

Вона вийшла з кімнати, щоб піти до себе в номер, де вже не могла стримувати сліз. Тисяча думок, почуттів і непорозумінь заповнювали її голову. Як усе змінилося, як вона втратила контроль над своїм життям.

Через кілька хвилин Евсун повернулася до зали, де сиділи Тулін і Явуз. Вона намагалася приховати свої емоції, але сльози все ще були на її очах.

Евсун: “Явузе, Тулін, як давно ви тут?”

Тулін (поглядала на неї з подивом): “Вже достатньо давно. Куди ви з Еміром ділися?”

Евсун: “Еміра немає? Не знаю, я ходила в номер, щоб накинути щось на плечі, я не бачила його.”

Тулін: “Піду перевірю.”

Тулін вийшла з кімнати, а Евсун знову залишилася наодинці з своїми думками. Вона почала втомлюватися від всього цього хаосу, що відбувався навколо неї.

Невдовзі Тулін повернулася, тримаючи Еміра за руку.

Тулін: “Ми тут.”

Евсун (сухо): “Чудово, що будете замовляти?”

Емір більше не дивився в очі Евсун. Його погляд був відсутній, і вона відчула, як між ними виникла ще більша прірва.

Тулін: “Я візьму рибу, а ти, коханий?”

Емір (заплутався): “Я нічого не замовлятиму, я не голодний.”

Тулін (нервово): “Гаразд, як знаєш.”

Весь вечір був наповнений мовчанням, і Евсун відчула, як важко їй дихати в такій атмосфері. Вона відчула полегшення, коли цей вечір нарешті добіг кінця. Явуз повернувся в Стамбул, а Евсун залишилася з Тулін і Еміром. Вона вирішила залишитися ще тут, хоч і не могла зрозуміти, чому все сталося саме так.

Наступного вечора, коли повинна була відбутись вечірка в клубі, Евсун вирушила туди, намагаючись відволіктися від усього, що сталося. Але Емір не мав наміру її відпускати. Він підозрював, що щось не так, тому пішов слідом за нею, намагаючись залишитися непоміченим.

В клубі було багато п’яних чоловіків. Один з них підійшов до Евсун, почав запитувати її, але вона відмовилася. Враз, чоловік накинувся на неї, почав намагатися знімати її одяг. Евсун не могла нічого зробити, її руки були зв’язані панікою і страхом. Однак, в цей момент, Емір вистрілив із натисканням, і чоловік упав на підлогу. Евсун впала на землю, непритомна.

Емір швидко підійшов до неї, підняв її на руки і повіз в лікарню. Там, Евсун поступово отямилася.

Емір: “Евсун, як ти?”

Евсун (ледь чутно): “Емір… як це сталося?”

Емір: “Що той чоловік тобі зробив?”

Евсун: “Я не зрозуміла, як це сталося, він накинувся на мене, почав роздягати.”

Емір (гнівно): “Я прикінчу його.”

Але Евсун схопила його за руку, зупинила його.

Евсун: “Еміре, ні, ти нічого йому не зробиш. Передаш поліції, не ризикуй собою, заради мене.”

Емір (не вірячи своїм словам): “Я можу спокійно на це дивитися? Він мало тебе…”

Евсун: “Але ти врятував мене. Дякую.”