Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Світ після грози був іншим.

Мама відчинила вікно — і в кімнату ввірвалося щось незвичайне. Не просто повітря. А свіжість. Запах мокрої землі, листя, дощу. Мов світ пройшов крізь очищення і тепер дихає інакше.

Я прокинувся раніше зазвичай. Мама сиділа біля вікна, із чашкою чаю в руках, загорнута у ковдру, ніби дослухалась до чогось невидимого.

— Ти чуєш? — прошепотіла вона, коли побачила, що я прокинувся. — Це тиша. Особлива. Тиша після бурі. Її не буває часто.

Я дослухався.

І справді — не було ні машин, ні гомону міста. Лише поодинокий пташиний спів. І капання крапель із даху, що звучало, наче ритм. А ще — щось у повітрі. Спокій. Неначе світ затамував подих, чекаючи на новий день.

Мама взяла мене на руки, і ми разом стояли біля вікна.

— У цій тиші, — сказала вона, — можна почути найголовніше. Себе. Один одного. Мрії.

Я дивився на дерева, що крапали дощем, і на небо, що вже просвітлювалось. І відчував: щось важливе сталося. Може, щось зовсім маленьке — всередині мене. А може — велике, у світі.

Гроза пройшла. Але вона залишила по собі спокій.

І ми стояли удвох — мама і я — в тиші, в світанку, в новому дні, що тільки починався.

---