Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Іловайськ. Розповіді про справжніх людей 📚 - Українською

Читати книгу - "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей"

370
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей" автора Євген Вікторович Положій. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 114
Перейти на сторінку:
привітавшись, одразу запитав:

– Вам чим-небудь допомогти?

– Гарно було б, онучок, а то зовсім мене ноги не хочуть слухатися. Доки не стріляли, так донька приходила, вона за містком живе, або сусідка, Степанівна, вона мені поїсти приносила. А от уже як п’ять днів нікого немає. Навіть не знаю, чи живі вони. Там хлібчик є в кухні, якщо миші не поїли, подивись. Дай мені, і сам візьми поїж.

Грег швидко пройшовся по маленькій кухні – нестерпно смерділо мишами, на столі лежали купки їхнього чорного помету. У хлібниці він знайшов трохи твердого, як каменюка, проте не займаного мишами хліба, і його віддав бабці, яка так і лежала в ліжку під купою ковдр, верхнього одягу та строкатих халатів.

– Холодно мені, – спіймавши здивований погляд Грега, пояснила вона. – Не гріє кров уже нічого, – і сильно закашлялася. – Захворіла ось ще, температура. Не вгризу я хлібчик, занадто черствий.

– Я скоро повернуся, – сказав Грег і подав бабці склянку з водою.

Через годину він повернувся з начмедом «Донбасу» Дрином. Вони зайшли до хати і з подивом побачили, що поруч із бабцею сидить ще одна, точно така ж сухенька маленька богообразна старенька. Обидві жінки з насторогою та надією дивилися з-під хустин на солдатів, їхні обличчя, вкриті зморшками, одяг, інтер’єр хати нагадували листівку з Непалу або Бутану. Дрин зробив хворій укол димедролу з анальгіном, щоб збити температуру, Грег залишив на столі дволітрову пляшку води і жменю цукерок і печива.

– Спасибі, – подякувала бабця. – Степанівна тепер мені бульйону наварить.

– Ми будемо молитись за вас, – сказала поважно Степанівна і перехрестила воїнів.

«Моліться, – подумав Грег. – Молитва ще ніколи нікому не зашкодила».

Коли Грег, після швидкого закінчення кар’єри водія, збирався зі школи в розташування свого батальйону, то із подивом дізнався, що «уазик» із тілами комбата Руслана Сторчеуса і його водія досі знаходиться на перехресті, де їх застрелили. На всі запитання, чому не забрали «двохсотих», бійці тільки знизували плечима: мовляв, не до того було, майже добу тривають обстріли.

Добровольців назбиралося шестеро. Бійці обережно рухалися вперед, Грег йшов другим. З-за не дуже широких плечей бійця «Донбасу» з позивним Шева він бачив знелюднені вулиці й перехрестя, похилені паркани і криві лавиці. В цей спекотний час над Іловайськом установилася мертва тиша, повітря завмерло і тільки ледь тремтіло, начебто погрожуючи вибухнути від перегріву. Сонце і піт виїдали очі, однак навколо було так мирно і так гарно, що коли б не автомати в руках, то могло б здаватися, що війна – це пообідній сон. Відчуття нереальності війни підсилила дівчинка років восьми-дев’яти – спочатку Грег почув легеньке «дзинь-дзинь» – він швидко зняв автомат із запобіжника і направив у бік, звідкіля лунав звук, те саме зробили інші п’ятеро. Через мить вони готові були натиснути на гачки і, тільки коли побачили велосипед і дівчинку на ньому, опустили зброю. Грег видихнув. По обличчю градом котився піт – він тільки-но ледь не застрелив дитину. Розуміючи один одного, бійці перезирнулися. І в цю ж саму мить з іншого боку вулиці пролунала черга, і вони кинулися на землю. Грег із божевільним внутрішнім криком – «аааааааааааааааааа!!!» – краєчком ока помітив, що дівчинка також упала, відкинувши велосипед убік, але швидко скочила на ноги і втекла за ріг – пощастило, її навіть не поранило. Бійці, спочатку збиті з пантелику, відповіли злагодженим залпом зі всіх шести стволів. Через п’ять хвилин вони вже діставали тіла двох убитих учора товаришів із машини – очевидно, їх групу тут не чекали, а стріляв по них якийсь зальотний сепаратист, що, отримавши у відповідь автоматні черги, швидко зник.

Люди гинули по-різному. Іноді випадково, іноді смерті ніяк не можна було уникнути, іноді гинули через необачність або відсутність бойового досвіду. Однак найдурнішою смертю, яку Грег бачив в Іловайську, були смерть Італійця і Хохла. Вони кип’ятили самовар і чистили зброю прямо посеред вулиці. Міни падали все ближче, але вони і не думали кидати свою роботу.

– Агов, пора вже йти звідти, – гукали їм із укриття, та Італієць і Хохол навіть вухом не вели.

Поруч стояла вантажівка «Урал», можливо, вони розраховували, що вона їх прикриє в разі чого, але Грег розумів, що їм зараз просто однаково, глибоко фіолетово – вони зараз внутрішньо воюють із ворогом, випробовують свою військову удачу, демонструючи презирство до смерті. Але цього разу хлопцям не пощастило – міна потрапила прямо в них. Осколками вбило ще одного бійця, гарного товариша Грега по учебці Івана, ще кількох людей – якраз закипів самовар, і вони, ігноруючи небезпеку, радісно побігли чаювати – серйозно поранило.

Увечері Грег подзвонив дружині. Та була в гостях у мами і дуже зраділа дзвінку – за цілий день зв’язок з’явився вперше.

– Маринко, що там кажуть про Іловайськ? Що пишуть?

– Пишуть, що Іловайськ оточений. Що є два «котли» – один біля Старобешевого, другий – біля Кутейникового. Це далеко від Іловайська?

– Так собі.

– А ти сам де зараз знаходишся, Грегу? Вас же кудись туди направляли, так?

Він пробурмотів щось незрозуміле і перевів розмову на домашні справи: гарно було б повернутися додому, до Дніпропетровська, до першого вересня. Однак Грег розумів, що гарно буде вже тільки те, що він узагалі повернеться додому. Хоча б колись.

27 – 28 серпня бійці були вже вкрай виснажені. Їли мало, пили – ще менше, але такі незручності можна перетерпіти, по-справжньому гнітила лише невизначеність. Підвал був забитий пораненими, боєкомплект доходив кінця, і ніхто не знав, скільки це все ще триватиме. Командири казали: «Потрібно триматися!» – та було очевидно, що вони й самі в цьому невпевнені. Зі штабу АТО верзли щось малозрозуміле про підмогу. Та до штабних запевнень вже давно ніхто не ставився серйозно. Дні і ночі тривали на фоні рясних обстрілів важкої артилерії і прямих вогневих контактів, на деяких дільницях противник наступав танками. Бійці чудово розуміли, що через день-два на них чекає повне оточення і знищення. Однак ніхто не опускав рук, всі билися до останнього, перетворивши в неприступні фортеці школу, депо, ПМС та інші об’єкти. Ворог бісився, крив «градами», але на штурм не йшов, чудово розуміючи, що сил в українців залишилося небагато.

Для російських вояків в Іловайську мав випасти неймовірний джек-пот – взяти в кільце і за один раз знищити чи не всі українські добровольчі батальйони.

Грег, щоб не впадати у відчай, намагався постійно чимось себе зайняти. Допомагав перев’язувати поранених – у нього непогано виходило надавати першу медичну

1 ... 40 41 42 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей"