Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Домівка

— Не хочу від вас їхати, я тут вже наче вдома. Ці малюнки! — Розглядає з захопленням стіни у вітальні, завішені роботами з "Дивосвіту".

— Це з п'яти років і до першого класу ходили для концентрації уваги на малювання. Оці, — показую кожний, — ми разом робили, — а ці - він сам малював,  може, трохи вчитель на початку всім допомагала з контурами. Я теж їх люблю, з ними затишно.

— Затишно, — погоджується.

— А хтось мені казав, що ненавидить великі міста, і Дніпро теж, — сміюся.

— Міста так. Не розумію, як можна жити в такому мурашнику. Я в село хочу повернутися після війни.

— Тоді повернешся, все ж в твоїх руках. Але то справа звички насправді.

— Ви зі мною?

— Ні, це виключено. — Ображено хмуриться. — Мій дім тут. У Володимира реабілітація тут. Курси з інтервалом в місяць. Надто довго я шукала найкращих фахівців, щоб кудись, а тим більше в село, їхати. 

    Не радий, але розуміє, що аргумент вкрай важливий. І це навіть не про власний вибір.

— А що будеш робити потім в селі? — питаю про плани на подальше життя.

— На заробітки їздити. Кілька місяців за кордоном, а потім додому.

— І ти розраховував, що я буду без тебе там сидіти? — Навіть звучить дико, уявляти й не стану такого.

— А чому б ні?

— Я надто доросла дівчинка, щоб жити з чиїмись батьками. Ніколи. 

— А якщо я квартиру куплю у Франківську? Ти просто не бачила, яке це гарне місто!

— Місто може й гарне, але мені чуже. Та й "якщо"? Вибачай, в мене своя вже є, і це точно. І без тебе тим більше немає мені, що там робити. 

              Похмуро мене вислуховує.

— Ви самі тут з Володимиром? А батьки твої де? — Цікавиться Андрій.

— Самі. 

— То це твоя квартира? — Дивується.

— Ну, звісно, моя. Не орендована ж.

— Тільки в мене свого от нічого немає в тридцять років, — засмучується мій Герой.

— Твоє всередині, — торкаюсь грудей і цілую хлопця. — Твоя Перемога! А інше додасться потім. 

—  Може, й так..

— Точно, так! І в мене колись не було. Перший чоловік не мав і куди запросити.

— А потім що? Спадок чи що?

— А потім одружились, купили в кредит цю квартиру, виплатили, — уважно слухає, очікуючи продовження, — а розлучились за десять років. Мені квартира лишилась, йому гроші. 

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot