Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

"Червоні лінії"

— А розлучились чого? 

— Мати його весь час лізла і всім керувати хотіла, навіть на відстані іншого міста. Я довго терпіла, молода ж була. А потім вона перейшла всі межі, а він так звик, що терплю, що й не помітив. Тож більше ніколи я не терпітиму.

— Моя не така, — з полегшенням видихає Андрій.

— Тим краще, — підтримую, — але жити я буду у себе. Якщо хочеш, лишайся.

— А я в себе, в селі, — ну звик, що поробиш? Тим більше, давно вже не був і банально сумує. А може, й навмисне так каже, мене перевіряє.

— В селі - то в селі. Твоє право. Я не наполягаю. Все має бути з доброї волі і за власним вибором. Отже, ми разом лише до кінця війни. Потім поїдеш в село.

— Як ти легко готова мене позбутися, — ображається чоловік.

— Не легко! Геть не легко! Ніколи мені легко припиняти стосунки не було. — Протестую, ображено. — Але змушувати проти волі не збираюся. Хоч, знаєш, я й сама з села, цієї області, Синельниківський район. А от в місті вже звикла.

— То батьки твої досі в селі? — Цікавиться Андрій, — може з ними б жити погодилась в селі?

— В могилі мої батьки, — опускаюся на канапу. 

— Вибач, кохана, — обіймає, — мені шкода. 

— Мені теж шкода, маму. 

      Андрій дивиться уважно, але питати не наважується. Та розумію, що колись про це говорити все одно доведеться, якщо будувати стосунки. А ми ж це начебто і почали.

— Мій батько був алкоголіком, скільки я пам'ятаю. Хоч дитинства майже не пам'ятаю. Напивався і матір бив. Мене вона тоді ховала, щоб під руку не потрапила. А потім він допився і помер. Звільнив нас від себе. Тому я ненавиджу алкоголь, який перетворює людей на тварин. І ніколи не знаходжусь поряд з тими, хто його вживає. Тож, май на увазі, в моєму домі його ніколи не було і не буде!

— А в межах норми після важкого робочого тижня можна ж чарочку пропустити за обідом? — Питає Андрій. — Тож, не до тваринного стану. Чи пляшку пива ввечері після роботи?

— Ні! Поруч зі мною ніколи! — Впевнено відрізаю, — ніколи, ні краплі. Я не потерплю. Якщо тебе це не влаштовує, то шукай іншу. Є "червоні лінії", які ніхто не посуне.

— І що інші чоловіки їх приймали? — Дивується хлопець.

— Так. Знаєш, на початку стосунків з батьком Володимира ми поїхали до Криму на десять днів у відпустку. То був шалений час, ми відірватися одне від одного не могли, на море вибиралися вже ввечері. А якось зустріли там знайомого його друга, з яким він планував співпрацю у бізнесі. Домовились про вечерю. Той Ярослав був з дружиною та дитиною. Але до Віктора весь вечір чіплявся: "Випий зі мною, якщо поважаєш". Віктор знав моє відношення до алкоголю. Спитав: "Чи пробачу йому один раз, якщо для справи треба?" Я ж відповіла, що якщо дуже для справи треба, то вирішувати  йому, але умова така: він спатиме в іншій кімнаті і до мене не торкнеться, навіть обіймати на вулиці не спробує, буде тримати дистанцію. Бо якщо хоч якось торкнеться, то буду бити автоматично і нещадно з усією ненавистю і огидою до алкоголю. Ми ж познайомилися в спортзалі на міксфайті. Як бити вмію, він знав. Квартиру винаймали в Орджо двокімнатну. Віктор виконав умову. Хоч це було важко. І мені було важко без нього заснути, але бути поряд я не змогла б. 

        Тож, якщо схочеш випити, не наближайся до мене, в цей дім не приходь. Мій син вдома ніколи не побачить приклад чоловіка з пляшкою. А якщо чоловік регулярно чи періодично захоче вживати алкоголь, то навіщо він мені, коли поруч бути не зможу і буду дивитись як на нікчему?

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot