Читати книгу - "Шістка воронів"

Інеж окинула Каза та інших коротким поглядом і зробила те, що вміла найкраще, — зникла. Видряпалася на контейнери з вантажем легко, наче моторна комашка; її ступні в черевиках із гумовою підошвою безпомилково знаходили найменшу заглибинку чи опору.

Те, що Інеж побачила згори, стурбувало її. Покидьків було значно менше, а групи чоловіків уже підкрадалися до них із лівого й правого флангів. Каз недарма вирішив зберігати справжній пункт їхнього призначення в таємниці від інших. Хтось усе випатякав. Інеж намагалася не зводити з команди очей, але, мабуть, хтось інший із банди встромив носа не у свої справи. Каз так і казав: «Усе в Кеттердамі просочується назовні, і тут не допоможе ані Рейка, ані „Воронячий клуб“».

Хтось стріляв зі щогли їхнього нового «Феролінда». Можна було сподіватися, що Джаспер уже дістався до шхуни, і тепер їй залишалося тільки виграти трохи часу, щоб решта команди теж опинилася там.

Дівчина ледь чутно побігла верхівкою скринь, рухаючись у бік, де було гамірно, і видивляючись того, хто стане її новою мішенню. Тепер це було досить легко. Жоден із ворогів не сподівався на атаку згори. Вона зістрибнула на двох чоловіків, котрі стріляли в Ніну, промовила мовчазну молитву й розпорола спочатку одне горло, а потім інше. Коли другий чоловік упав, дівчина нахилилася до нього й засукала його правий рукав. Там було татуювання — рука з відрізаними біля кісточок указівним і середнім пальцями. Чорні Вістря. То це була просто відплата за Казове викриття Ґілза чи дещо більше? Яким чином їм удалося так збільшити свою чисельність?

Вона рушила до наступного проходу між контейнерами, тримаючи в голові мапу з розташуванням інших нападників. Спершу Інеж знешкодила дівчину з масивною неповороткою гвинтівкою, потім простромила кинджалом чоловіка, котрий, вочевидь, спостерігав за її флангом. Він мав татуювання у вигляді п’яти пташок, що летять клином, отже, належав до Голених Дурників. Тож скільком бандам вони протистоять?

За наступним рогом був завулок. Чи варто їй залізти нагору, щоб перевірити свою позицію, чи ризикнути стикнутися з тим, що чекає на неї з іншого боку? Інеж глибоко вдихнула, пригнулася й стрибком заскочила за ріг. Цієї ночі святі були прихильними до неї: два чоловіки обстрілювали док, стоячи до дівчини спиною. Вона обірвала їхні нікчемні життя двома швидкими ударами лез. Шість тіл, шість загублених життів. Колись їй доведеться чимало спокутувати, але вона допомогла трохи вирівняти шанси Покидьків. Тепер їй потрібно потрапити на шхуну.

Інеж витерла ножі об свої шкіряні штани й встромила їх до піхов, потім кинулася назад і побігла до найближчого вантажного контейнера. Щойно схопившись пальцями за край, дівчина відчула гострий біль у боці. Вона повернулася саме вчасно, щоб побачити, як потворна Оуменова пика розпливлася в гримасі, що мала символізувати самовпевнену посмішку. Уся інформація, котру Інеж удалося назбирати про Чорні Вістря, повернулася до неї та накрила нудотною хвилею: Оумен — незграбний Ґілзів вибивайло, здоровань, що може проломити череп голими руками.

Чолов’яга жбурнув Інеж на землю та вхопив її за жилетку, різко крутонувши ніж у рані, і їй довелося напружитися, щоб не знепритомніти.

Коли каптур упав із її обличчя, головоріз вигукнув:

— Ґхезене! Я упіймав Казову Мару.

— Ти мав прицілитися… вище, — прохрипіла Інеж, — не влучив у серце.

— А я не хочу тебе вбивати, Маро, — відповів громило. — Ти — справжній подарунок долі. Не дочекаюся, коли почую всі плітки, котрі ти назбирала для Нечисторукого, і, звичайно, усі його секрети. Полюбляю гарні історії.

— Я можу розповісти тобі, як закінчиться ця історія, — промовила дівчина, важко дихаючи. — Але тобі навряд чи це сподобається.

— Та ну? — Він гупнув її тілом об стінку контейнера, і біль розітнув дівчину навпіл. Із рани полилася кров. Інеж ледве діставала пальцями до землі. Оуменова рука притисла її плечі, не даючи ані найменшої можливості поворухнутися.

— Знаєш секрет, який дозволяє подолати скорпіона в битві?

Чоловік засміявся:

— Верзеш маячню, Маро? Не помирай так швидко. Я донесу тебе туди, де твою рану залатають.

Інеж схрестила щиколотки й почула підбадьорливе клацання. Вона носила на колінах щитки, щоб було зручніше повзати чи видиратися кудись, але була ще одна причина — тонесенькі сталеві леза, заховані в кожному з них.

— Секрет, — видихнула дівчина, — у тому, щоб ніколи не відводити погляду від скорпіонового хвоста. — Вона смикнула коліном і встромила лезо Оуменові межи ніг.

Головоріз скажено загорлав і відпустив її, затискаючи руками закривавлений пах.

Інеж, похитуючись, рушила до вишикуваних у рядок контейнерів. Вона чула, як люди стріляють одне в одного; поодинокі револьверні постріли змінювалися затяжними чергами. Хто перемагав? Чи дісталися інші до шхуни? Хвиля лихоманки охопила дівоче тіло.

Коли вона торкнулася пальцями рани в боці, вони одразу змокли. Забагато крові. Звук кроків. Хтось іде. Вона не могла вилізти нагору, їй заважала рана й ціле море втраченої крові. Інеж пригадала, як тато вперше підняв її до мотузяної драбини: «Вилазь нагору, Інеж».

Тут вантажні контейнери були складені у вигляді піраміди. Якщо вона подолає хоча б один, то зможе заховатися на першому рівні. Лише один. Вона може спробувати видряпатися нагору або може залишитися тут і померти.

Силою волі дівчина змусила свідомість прояснитися й підскочила, ухопившись пальцями за верх контейнера. «Вилазь нагору, Інеж». Підтяглася й перевалилася через край на бляшаний дах скрині з вантажем.

Так добре було лежати, але дівчина знала, що залишила по собі кривавий слід. «Ще один, — сказала вона собі, — ще один, і ти будеш у безпеці». Змусила себе звестися на коліна й доторкнутися до наступного контейнера.

Поверхня скрині під нею загойдалася, знизу лунали вигуки: «Злізай, злізай, Маро! У нас є таємниці для тебе!»

Інеж відчайдушно вхопилася за верхівку контейнера, змагаючись із нападами болю, аж раптом контейнер, на якому вона щойно стояла, упав. Дівчина висіла в повітрі й безпорадно розмахувала ногами. Вони не стріляли — хотіли схопити її живою.

— Спускайся сюди, Маро!

Вона не знала, звідки взялися сили, але змогла підтягнутися й перекинути тіло на дах, де й залишилася лежати, важко відсапуючись.

«Лише один». Але вона не могла. Не могла стати на коліна, не