Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Лис та інші детективні історії. 📚 - Українською

Читати книгу - "Лис та інші детективні історії."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лис та інші детективні історії." автора Мирослав Іванович Дочинець. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 85
Перейти на сторінку:
class="p1">— То, мабуть, душа сестри Мокрини. Третім днем без хліба й води. Приготовлена, каже. Я за лікарем хотіла послати — вона відраяла.

— То й не треба. Інший лікар чекає її там.

Увійшла черниця, вклонилася:

— Чоловік до вас проситься, отче. Не каже, за якою потребою. Нехай завтра вже прийде?

— Прийму. Приведіть до келії, — і напрочуд легко підвів своє крупне тіло.

Прибулому показали на модриновий стілець з рубленими серцями та хрестиками. У білостінній кімнатці — канапа, два стільці і скриня, що правила за стіл. Одну стіну затуляли полиці з книгами. І на скрині стос книг, а згори яблуко. Восковий пломінь свічі купався у глянсі плоду, здавалося, похитував яблуком. І це була єдина жива річ у цій аскезі вченого сповідника.

— Яка скорбота вас привела? — архімандрит запитав сухо, але від слів його соталося тепло. Сухе тепло.

— Чому гадаєте, що скорбота?

— Бо з радістю сюди не приходять.

— Грішний я, отче.

— Всі ми грішні. І найперший грішник сидить навпроти вас.

— Грішний, а гріха не боюся. Немає в мені страху. Нічого не боюся. Розумієте, отче?

— До мене приходять зі страхами, а ви без страху… Але це той же страх, тільки навиворіт. Кажете, не боїтеся, а ходите з ножем.

Відвідувач мимоволі притис ліктем піджак.

— Це сувенір, — пояснив невпевнено.

— Кажете, не боїтеся, а носите перуку. І вуса приклеїли…

Чоловік, бліднучи, винувато опустив очі.

— Усі бояться. І ви теж. Але не того боїтеся. Немає в вас страху Господнього. Через те й мучитесь.

— Не знаю, чи вірую я…

— Неправда. Якщо прийшли сюди, то віруєте. Всі вірують. Усі! Кажу це вам не тільки як ієрей, але й як учений. Відмова від Бога — самообман, пуста фраза. Думка про Верховну істоту не придумана, не нав'язана кимось, вона одержана нами від предків. Якщо хочете знати, зачатки релігійності були вже навіть у напівлюдей — неандертальців. Вони ховали своїх небіжчиків і вважали, що повністю ті не зникають. Спостерігалися лише зблиски свідомості, але вони вже знали, що таке докори сумління. Людина — це вічне каяття. А отже, — вічне відродження. Без Бога вона раб, а з Богом — дитина мудрого Всесвіту. Озирніться назад, на своє життя, — і ви побачите там Його присутність. Він випробовує вас. Так. Від кого багато відбирається, тому багато й дається. Він любить вас. Любить, хоч ви і гнівите Його.

Чоловік підняв на ченця очі. Рубець, що починався від брови, побілів і сіпався.

— Інколи я й справді відчуваю це…

— То чого боїтеся? Чому не довіряєте Йому? — монах запитував майже грізно. — Вірити — це довіряти. Поділіться з Господом своїм тягарем. Не несіть один. Звільніть душу від зайвого багажу.

— Кому віддати такий багаж?

— Йому. Тільки Йому.

— З таким багажем не допомагають, отче. З таким знищують. І це справедливо.

— Брате мій, Господь не справедливий, Господь — милосердний. Це земні судді судять і знищують у тюрмах. А Він рятує. Він Спаситель.

— Хіба спастися може кожен?

— Кожен, хто увірує в це. Розбійник на хресті увірував — і тої ж миті спасенний був.

— Я не розбійник, отче.

— Знаю. Інакше б не так з тобою говорив, брате.

— Чому ви називаєте мене братом?

— Я всіх називаю братами і сестрами.

— І вони такі ж близькі вам, як рідні брати й сестри?

— Такі ж. Або й ближчі навіть.

— Усі?

— Усі. Бо всі діти Божі. І ти також.

Відвідувач помовчав. Відтак глибоко вдихнув, ніби збираючись на силі.

— Отче…

— Називай мене братом.

— Що мені робити, брате?

— Відійти від зла.

— І все?

— Це немало. Це перший крок. Зробиш перший крок до Нього — він ступить два назустріч. Не поспішай. Не обганяй і не помножуй час. Скорися його мудрому плину. Увійди в час, як у ріку, розчинися в ньому. Щоб простити в собі минуле, щоб пізнати сьогодення і розгадати своє майбутнє. І прийдеш до тихої води…

Архімандрит підвівся, поклав долоні йому на голову і прошепотів коротку молитву.

— А тепер іди з миром, — сказав коротко й підійшов до вікна.

— Чи можна мені ще якось навідатися? — запитав прибулий.

— Моя келія відкрита для кожного з доброю волею.

— Дякую, брате Миколо.

Чернець обернувся й глянув на нього дитинно здивованими очима.

— Лука я. Наречений у схимі Лукою…

Коли той пішов, він приліг і довго лежав у пітьмі з розплющеними очима. Дослухався — але не нипало коридорами, не плакала нічия душа, пориваючись від мирської юдолі. Та однаково не спалося. Накинувши вовняну реверенду, вийшов надвір. Вереснева опівніч кольнула свіжістю. Огром липової крони нависав над ним, як могутній дзвін. Архімандрит розкинув по-дитячому руки, підняв голову, приплющив очі і глибою вдихнув.

— Іди з миром, іди з легкістю, — прошепотів Лука.

Очі, щоки й борода його волого блищали. Хоча перша роса ще не впала.

Ліхтарі залили фіолетом горбатий брук монастирської вулички. Як він м'яко не ступав, кроки все ж відлунювали в сторожкій тиші. Здавалося, чувся навіть шурхіт листя, що лягало на синій камінь. Вдихав різке, підгірчавлене горобиною повітря і ніяк не міг остудити думки. «Хвоста» начебто не було. В готелі він навмисно голосно сказав адміністраторці, що збирається в монастир. Відбуде службу, покладе свічки… І його не супроводжували. Бодай сюди. Але зараз… зараз він не був упевнений, що полишений на самого себе.

Піднявся на насип дамби. За верболозом скрадливо плюскотіла ріка. Зійшов з дамби в мокру траву. Час від часу зупинявся, але вода заважала дослухатись. Доведеться в поміч попросити вітер, подумав він. Зняв із себе перуку і пожбурив у течію. Відліпив вуса. Ніздрі вільно втягнули і процідили повітря. Кислувато пахло вербою, підсохлим хвощем, свіжим коров'яком. І в цю сумішку дратівливо вплітався запах тютюну. Не від самої цигарки, а від завзятого курця. Ось що приніс йому вітерець. Може, рибалка десь сидить за кущем?..

Вибрався на тверде і рушив на вогні мостових ліхтарів. Ноги грузли в грубому гравії. І раптом на його кроки наклалися чужі, поспішливі й важчі. Як тінь нічної птиці, майнуло щось над головою. Швах — і цю «тінь» він зустрів своєю рукою, в якій хижо блиснуло напроти місяця біле жало. І почувся тамований скрик, і дзенькнуло щось металеве під ноги. Підтримуючи настромлену на лезо кисть нападника, він гострим п'ястуком ударив його в борлак. Той гикнув, захитався і бухнув навзнак. Біля свого кастета.

Він схилився над ним, витер ніж об знайому жовту шкірянку. Підсвітив обличчя мобілкою. Тоді кінчиком ножа штрикнув вухо. Зіниці зреагували миттєво.

— Послухай-но сюди,

1 ... 40 41 42 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лис та інші детективні історії.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лис та інші детективні історії."