Читати книгу - "Дівчина у потягу"

— Він нічого з нею не робив, — впевнено відповідаю я. — Це не він.

— Звідки ти знаєш, чорт забирай? Рейчел, що відбувається?

— Я просто… Ти маєш мені вірити. Телефоную не заради цього. Мені потрібно поговорити з тобою про ту суботу. Про повідомлення, що ти мені залишив. Ти був такий розгніваний. Сказав: «Ти налякала Анну».

— Так і було. Вона побачила, як ти плентаєшся вулицею, вигукуєш образи. Вона по-справжньому злякалася після всього того, що сталося минулого разу. З Еві.

— Вона… вона щось зробила?

— Що зробила?

— Мені?

— Що, наприклад?

— У мені поріз, Томе. На голові. І кров.

— Ти звинувачуєш Анну в тому, що вона щось тобі заподіяла? — Тепер він уже волає, розлютився не на жарт. — Рейчел, не до жартів! Уже досить! Я переконував Анну — і не один раз — не звертатися до поліції через тебе, проте, якщо ти будеш так продовжувати — непокоїти нас, вигадувати історії…

— Томе, я ні в чому її не звинувачую. Я тільки-но намагаюся все прояснити. Я не…

— Ти нічого не пам’ятаєш! Певна річ! Рейчел нічого не пам’ятає. — Він стомлено зітхає. — Послухай. Анна тебе бачила — ти була п’яна та агресивна. Вона повернулася додому і все мені розповіла, вона була засмучена, тож я вийшов на вулицю тебе шукати. Ти гуляла вулицею. Гадаю, ти, мабуть, десь впала. Ти була надто засмучена. Порізала собі руку.

— Я не…

— Але в тебе на руці була кров. Не знаю, звідки вона там узялася. Я сказав тобі, що відвезу додому, але ти не слухала. Ти була неконтрольована, поводилася незрозуміло. Ти пішла геть, я пішов за автівкою, коли повернувся, тебе вже не було. Я поїхав на вокзал, але тебе не побачив. Трохи ще покружляв — Анна непокоїлася, що ти вештаєшся десь неподалік, що можеш повернутися, що намагатимешся потрапити в дім. Я побоювався, що ти десь впадеш або потрапиш у якусь халепу… Доїхав до самого Ешбері. Подзвонив у квартиру, але тебе вдома не було. Кілька разів я тобі телефонував. Залишив повідомлення. Так, я сердився. Я по-справжньому розлютився на той час.

— Томе, мені шкода, — кажу я. — Мені дуже-дуже шкода.

— Знаю, — відповідає він. — Ти завжди так говориш.

— Ти сказав, що я кричала на Анну, — від самої думки я щулилася від жаху. — А що я їй казала?

— Гадки не маю, — відрізає він. — Волієш, щоб я пішов її спитав? Можливо, бажаєш з нею про це поспілкуватися?

— Томе…

— Ні, чесно, яке це зараз має значення?

— Ти того вечора бачив Меґан Гіпвелл?

— Ні, - зараз в його голосі звучало занепокоєння. — А що? А ти? Ти же нічого не заподіяла, ні?

— Ні, певна річ, ні.

Він мовчить.

— А навіщо, Рейчел, ти в такому разі про це запитуєш? Рейчел, якщо тобі щось відомо…

— Нічого мені не відомо, — заперечую я. — Я нічого не бачила.

— А навіщо ти ходила в понеділок до Гіпвеллів? Будь ласка, зізнайся мені, щоб я міг заспокоїти Анну. Вона хвилюється.

— Я мала йому дещо повідомити. Дещо, на мій погляд, дуже важливе.

— Ти її не бачила, проте маєш щось важливе повідомити її чоловікові?

Секунду я розмірковую. Не знаю, наскільки можна бути з ним відвертою. Можливо, слід тримати все в таємниці задля Скотта?

— Це стосовно Меґан, — зізнаюся я. — У неї був роман.

— Зачекай… ви були знайомі?

— Трохи, — відповідаю я.

— Звідки?

— Через галерею.

— Зрозуміло, — каже він. — І хто ж цей хлопець?

- Її психотерапевт, — відповідаю я. — Камаль Абдик. Я бачила їх разом.

— Справді? Той хлопець, якого заарештували? Я гадав, його вже відпустили.

— Відпустили. Це моя помилка, тому що я ненадійний свідок.

Том сміється. Тихо, співчутливо, він не кепкує з мене.

— Рейчел, облиш. Ти вчинила правильно, що прийшла до нього. Певен, річ не тільки в тобі. — Десь на відстані чую белькіт дитини, Том щось відповідає вбік, я не чую. — Мені вже час іти, — каже він. Я уявляю, як він натискає відбій, підхоплює маленьку дівчинку, цілує її, обіймає дружину. Ніж у моєму серце прокручується раз, другий, третій.

Понеділок, 29 липня 2013 року

Ранок

8:07 — я в потягу. Повертаюся до вдаваної роботи. Кеті всі вихідні була в Демієна, а коли я побачила її вчора ввечері, не залишила жодного шансу мене полаяти — одразу ж почала виправдовуватися за власну поведінку, сказала, що по-справжньому кепсько себе почувала, але потім взялася за розум та перегорнула нову сторінку свого життя. Вона вибачення прийняла, чи то вдала, що прийняла. Обійняла мене. Люб’язність з великої літери.

У новинах про Меґан майже не згадували. Лише в «Санді Таймс» з’явився коментар про некомпетентність поліції, де було коротке посилання і на цю справу, в якому цитували анонімне джерело з Королівської служби карного переслідування: «Одна з численних справ, де поліція поспіхом заарештувала підозрюваного, опираючись на безпідставні чи то спотворені докази».

Ми дістаємося семафора. Я відчуваю вже знайоме торохтіння та поштовх, потяг уповільнюється, я здіймаю голову, тому що не можу вчинити інакше, проте вже нічого не бачу. Двері зачинено, фіранки запнуто. Видно тільки дощ, широкі смуги дощових потоків, брудні калюжі в кінці двора.

З якоїсь примхи я виходжу з потяга у Вітні. Том не став мені у пригоді, проте, можливо, допоможе інший чоловік — той рудоволосий. Я чекаю, поки на сходах не залишиться пасажирів, а потім сідаю на єдину лаву на платформі під навісом. Може, мені пощастить. Можливо, побачу, як він сідає в потяг. Потім могла б піти за ним, заговорити. Розмова з ним — єдине, що мені залишилося, мій останній шанс. Якщо і це не спрацює, викину все з голови. Просто викину все з голови.

Минає півгодини. Щоразу, почувши кроки на сходах, я відчуваю, що моє серце прискорює биття. Щоразу, як я почую цокіт підборів, мене охоплює тривога. Якщо мене тут побачить Анна — неприємності не заставлять чекати. Том мене попереджав. Він переконав її не звертатися до поліції, але, якщо я продовжуватиму…

Чверть на десяту. Якщо тільки він не починає працювати дуже пізно, я його пропустила. Дощ припускає сильніше. Чергового безцільного дня в Лондоні я більше не витримаю. Єдині гроші — десять фунтів, що я позичила в Кеті. Не можна одразу все витрачати, доки я не наберуся духу й не звернуся по гроші до мами. Я спускаюся сходами з наміром дістатися протилежної платформи підземним переходом та повернутися в Ешбері, аж