Читати книгу - "Гробниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гробниця" автора Кейт Мосс. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 170
Перейти на сторінку:
Мені більше подобається читати, аніж спілкуватися з ними!

— Леоні — заповзята читачка, — посміхнувся Анатоль. — Її не відірвати від книжки. Хоча те, що вона читає, часто має, як би це краще сказати, епатажний характер. Зовсім мені не до смаку. Готичні романи, готичні жахи…

— От і добре! У нас тут прекрасна бібліотека. Мій покійний чоловік жадібно цікавився історією, і його інтереси лежали в менш звичній… — Ізольда перервалася, підшукуючи потрібне слово, — в більш оригінальній сфері, якщо можна так висловитися. — Вона знову замовкла, наче вагаючись — казати далі чи ні. Леоні з цікавістю уставилась на неї, але Ізольда так і не сказала, що то була за оригінальна сфера.

— У нашій бібліотеці багато перших видань та рідкісних при — мірників, — додала вона, — вони можуть зацікавити вас, Анатолю, а також добра збірка романів і першодруків «Ле Пті журналь», що можуть зацікавити тебе, Леоні. Будь ласка, можеш розпоряджатися цією збіркою, як своєю власною.

Час уже наближався до сьомої вечора. Сонце сховалося за високими каштанами, і тераса опинилася в затінку; тіні на галявині подовшали. Ізольда постукала срібним молоточком, що лежав поруч із нею на столі.

Маріета з’явилась негайно.

— Паскаль уже приніс багаж?

— Та вже давненько, мадамо.

— Добре. Леоні, я виділила тобі Жовту кімнату. Анатолю, а ви мешкатимете в Анжуйській кімнаті в передній частині будинку. Вона виходить на північ, але все одно — це прекрасна кімната.

Не сумніваюся, що мені буде там комфортно, — відповів він.

— Оскільки ми добре пополуднували та з огляду на те, що після виснажливої подорожі з Парижа ви сьогодні ляжете спати рано, я не стала спеціально організовувати вечерю. Якщо вам щось закортить поїсти, то будь ласка, почувайтеся вільно, дзвоніть, і вам принесуть усе, що ви забажаєте. Я маю звичку о дев’ятій вечора спускатись у вітальню, щоб хильнути чарчину-другу на сон прийдешній. Коли хочете, можете приєднуватись до мене. Я буду дуже рада.

— Дякую, — сказав Анатоль.

— І я дякую, — додала Леоні.

— Я хотів би прогулятися в парку в сутінках. Викурити цигарку. Як стосовно цього? — спитав Анатоль.

Леоні помітила, що в сірих очах Ізольди спалахнув недоброзичливий вогник, але враз погас.

— Не хочу нав’язувати власні думки, але пропоную вам відкласти своє дослідження маєтку до ранку. Скоро вже стемніє. Мені б не хотілося посилати за вами пошукову групу в перший же день вашого приїзду.

На мить усі замовкли. Потім, на подив Леоні, Анатоль, замість заперечувати проти такого обмеження своєї свободи, узяв руку Ізольди й підніс її до своїх вуст. Дуже правильно й дуже ввічливо.

Та все ж таки…

— Звісно, тітонько, як скажете, — промовив Анатоль. — Я — ваш відданий слуга.

РОЗДІЛ 25

Залишивши своїх брата й тітку, Леоні піднялася за Маріетою по сходах на другий поверх і пішла коридором, що тягнувся вздовж усього будинку. Перед тим як провести гостю до спальні, служниця зупинилась і показала їй, де розташовано вбиральню та прилеглу до неї ванну кімнату, у центрі якої стояла величезна мідна ванна.

— А ось і ваша Жовта кімната, мадемуазеле, — сказала Маріета, відступаючи вбік і пропускаючи Леоні всередину. — Гаряча вода є в умивальнику. Вам більше нічого не потрібно?

— Та ні, тут усе дуже гарно.

Служниця швидко вклонилась і пішла.

Леоні задоволено оглянула кімнату, у якій їй судилося прожити наступні чотири тижні. Це було добре умебльоване приміщення, зручне й приємне, вікна якого виходили на галявину з південного боку будинку. Одне вікно було відчинене, і знизу долітав легенький дзенькіт скла та порцеляни — то слуги прибирали зі столу.

Стіни були вкриті красивими шпалерами з рожевими й пурпуровими квітами в тон білизні та шторам, і це створювало враження світла й прозорості, попри темні відтінки меблів із червоного дерева. Ліжко — такого великого Леоні ніколи ще не доводилося бачити — воцарилося посеред кімнати, немов єгипетський баркас. Його переднє й заднє бильця, оздоблені прикрасами, були наполіровані й тьмяно виблискували. Біля ліжка стояв нічний столик із широкими ніжками, а на ньому — свіча в мідному канделябрі, склянка та глек із водою, накритий від мух вишитою білою серветкою. Там-таки стояла і її скринька з шитвом разом з альбомом для малювання та набором фарб і пензликів. Невеличкий дорожній мольберт був прихилений до столика.

Леоні пройшла через кімнату до високої шафи. Вона мала різьблену в єгипетському стилі поверхню, а в кожній половинці дверей були дзеркала, у яких відбивалася кімната. Леоні розчинила праві дверцята — при цьому на рейці тихенько заторохтіли вішалки — і поглянула на свої спідниці, вечірні сукні, халати й жакетки. Усі вони були розпаковані й розвішані акуратними рядами.

У великому комоді поблизу стінної шафи Леоні виявила свою спідню білизну та дрібніші предмети одягу — ліфчики, корсети, блузки й панчохи. Усі вони були дбайливо згорнуті й розкладені по великих і глибоких шухлядах, що пахли свіжою лавандою.

Напроти дверей знаходився камін, над ним висіло люстро в рамці з червоного дерева. На камінній полиці стояв севрський годинник — такий самий, як у неї вдома.

Знявши сукню, бавовняні панчохи, комбінацію та корсет, Леоні покидала їх на килим і крісло. Залишившись у сорочці та спідній білизні, вона налила паруючу воду з глека в таз, вимила руки й обличчя, а також протерла пахви та між грудьми. Скінчивши, Леоні зняла з великого мідного гака за дверима свій халат, що його туди повісила служниця, вдягла його й усілася коло туалетного столика, що стояв перед трьома високими стулчастими вікнами.

Шпилька за шпилькою вивільнила Леоні свої непокірні кучері, і вони безладно розсипалися по плечах і спині, звиснувши аж до її стрункої тоненької талії. Потім, повернувши до себе дзеркало, вона почала широкими довгими рухами розчісувати волосся, аж поки воно не стало схожим на шовкову мантію, що вкривала спину та плечі.

Краєчком ока вона помітила якийсь рух у парку під вікном.

— Анатолю? — стиха мовила Леоні, побоюючись, що, можливо, її брат все-таки вирішив знехтувати проханням Ізольди. Їй кортіло сподіватися, що саме так він і вчинив.

Викинувши цю негарну думку з голови, Леоні поклала гребінець на столик, а потім підвелась і підійшла до центральної секції вікна. Рештки денного світла вже встигли попрощатися з небом. Коли її очі призвичаїлися до темряви, дівчина помітила ще якийсь рух, цього разу — у дальньому кутку галявини біля самшитового живоплоту, якраз за декоративним ставочком.

Вона чітко побачила чиюсь постать. То був чоловік без головного убору, він ішов скрадливо, на кожному кроці озираючись, наче боявся, що

1 ... 40 41 42 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гробниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гробниця"