Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

217
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 192
Перейти на сторінку:
— жарти Чорного Вали, — мовив чийсь незнайомий голос зовсім поруч, — чи ви чули, Нолдор, що присутній тут князь Феанаро прогнав його з Форменосу, неподобно висваривши?

— Якщо він це зробив, — ще хтось, — то мусить мати від Валар ще й винагороду. Не розумію, як можна було взагалі дозволити цій особі вільно ходити Валінором…

— Але що трапилося? Що?

— Дерева… Лауреліна та Тельперіон…

— Дерева… То він — дерева?!

— Невідомо… Почекаємо…

Поволі на чорному небі з’являлися зорі… Їхнє світло заспокоїло розтривожених Ельдар. Ота дивна жахлива Тьма промайнула, і вони могли спокійно обдивитися довкола, знайти загублених у веремії близьких і трохи отямитись від переляку.

Нолофінве зібрав довкола себе рідних, а юнаки зі спокревених оточили їх колом, як варта. Феанаро стояв поруч з братом, і його рука мимоволі лягла на плече молодшого Фінвіона, ніби говорячи — не бійся, я з тобою. Тієї миті Фіндекано від усього серця повірив у мир поміж родами.

Поміж нашорошених Ельдар до братів пробрався Арафінве у супроводі своїх чотирьох синів та Артаніс. Від Фіндекано не укрилася смертельна блідість Артаресто, якого бережно підтримував старший брат. Ангарато та Айканаро все шукали зброї біля пасів, забувши, що до чертогів Манве не беруть мечів.

— Роде мій, всі тут? — неголосно спитав Нолофінве.

Йому відповіли врізнобій, але відповіли усі. Анайре стояла поруч з ним, Турукано відшукав дружину та доньку, Аракано привів Арельде, котра одразу ж кинулася до Артаніс. Поволі вони рушили до сходів, якими спускалися донизу гості Володаря Вітрів. Спускалися потиху, сходи бо були крутими та крученими, і будь-яка паніка могла спричинити погибель.

— Обережно, — час від часу дзвінко говорив Нолофінве, — обережно, Ельдар… Все добре… Ми можемо бачити… Обережно…

Ось і Валмар, Місто Богів та Ваніяр, в якому чертоги Вишніх було оточено садибами Ельдар-Ваніяр… Похід змією тягнувся по вуличкам, доки не вийшов на головну площу, де височів палац Ороме… Фіндекано мимоволі здригнувся, згадавши, як захлинувся рев Валароми… Що сталося з Великим Мисливцем? Що зробив Мелькор, щоб змусити замовкнути ріг Впокорювача Тварей?

Західна брама… Хтось попереду заволав від жаху. Передні подались назад, а з гори все ще спускався живий ланцюг. Почалася тиснява.

— Спокій! — вигукнув Нолофінве, — тиша і спокій! Відваги, Ельдар! Ви бачите видиму небезпеку?

Кільканадцять голосів промовило, що, ніби, ні…

— Пропустіть нас вперед… Пропустіть князів Нолдор!

Це вже задзвенів сурмою голос Феанаро. В голосі цьому звучала така владність, що Ельдар мимоволі подалися в ріжні боки, ще більше стиснувшись, і троє Фінвіонів проштовхалися наперед. За ними встигли прослизнути Фіндекано з Фінарато.

Видовище дійсно було жахливим. Видимої небезпеки не спостерігалося — поле за брамою було порожнім. Просто перед Ельдар стояли камінні трони Кола Судьби, а над ними височів курган Короллайре, темний та моторошний. Дві покорчені тіні стриміли на його вершині, а весь схил кургану було залито смердючим зеленим слизом.

— О, ні…, - прошепотів Фінарато, — Поглянь, Фіндекано… Ні…

Згусток світла промайнув над головами Ельдар, та опустився на вершину Короллайре. Зі світла зіткалася жіноча постать.

— О, Яванна, — почулися голоси Ельдар, — мати Яванна…

Як мати загиблих дітей обіймала Богиня Тельперіон з Лауреліною, кликала їх по іменам та ніжним назвиськам, звала Сильпіоном та Малінандою, Нінквелоте та Кулуріеною. І голосінню її відгукувався пісенний плач Ваніяр, а Нолдор роззиралися за ворогом, і більшість з них все шукала при пасах відсутньої нині зброї.

У спалахах світла почали являтися Валар в Колі Судьби. Останніми прибули Тулкас з Ороме. Великий Воїн, гнівний та присоромлений, підтримував Мисливця, котрий ледве рухався, а сяйво, з якого складалося його тіло, розпливалося і ніяк не хотіло згущуватися.

— Як би він був Ельда, — прошепотів хтось у натовпі, - то я б сказав, що його важко поранено… Але як можна поранити еаla, безтілесного?

З кургану донісся голос Яванни, який віддався в розумі усіх присутніх:

— О, світло дерев… Життєдайне світло Валінору загинуло!

Стогін прокотився між Ельдар, і понуро мовчали Стихії на камінних тронах.

— Навіть наймогутніші з нас, — мовила далі Яванна, — деякі творіння здатні втілити лише один-єдиний раз. Я породила світло Дерев, та не повторити мені цього вдруге, принаймні — в цьому Всесвіті.

— Валінору прийшов кінець, — приречено мовив Арафінве, — Благословенна Земля стане схожою на ліси і пустища Ендоре, де рай лише нічним тварям…

— Та частка світла цього, — пронісся голос Валіе над принишклими Ельдар, — зосталася в Каменях, створених Феанаро. Якби я мала бодай дещицю того світла, то змогла б відродити дерева, бо коріння їхнє ще живе… Тоді Мелькор не пишався б скоєним вбивством…

Феанаро затремтів, наче в пропасниці. Обидва брати, забувши колишні кривди, спробували його обійняти, але він скинув їхні руки і так застиг.

Тепер заговорив Манве, і голос його був схожим на подих бурі, що затихає в гілках дерев:

— Чи почув ти, Куруфінве Феанаро Фінвіон, слова Яванни? Чи виконаєш її прохання?

Вигнанець в чорному схилив голову. Лице його затулила тяжка завіса волосся. Мовчанка стала до того нестерпною, що Тулкас облишив свої спроби привести до тями Ороме, який безсило поник на своєму сидінні з каменю, і був схожим на видіння з білого туману, і гукнув грізно:

— Відповідай, Нолдо, так, або ні! Чи ти наважишся відмовити Яванні, котра створила світло для твоїх Каменів?

— Не поспішай, — прогуркотів низький голос Ауле, — послухай-но мене, Воїне, бо і я є Творцем… Ми просимо більшого, ніж ти можеш собі уявити. Тож дай Феанаро поміркувати в спокої.

Феанаро різко випростався. Лице його викривилось, наче в смертній судомі.

— Це своє діяння, Сильмарили, — сказав він люто, — я, нікчемний Ельда, теж зміг звершити тільки раз. В них — частина моєї душі, моє серце! Я можу розімкнути коштовності, але не зможу повторити свій труд! Якщо ви змусите мене це зробити, то я, перший з Ельдар Аману, помру наглою смертю.

— Аva minya[116], - сказав зі свого місця Намо, наче ударив в дзвін.

— О, ні, - прошепотів Фінарато до Фіндекано, — невже щось у Форменосі?

Фіндекано теж одразу подумав про північну фортецю Першого Дому. Адже майже всі Ельдар були присутні на святі, і хвала Богам, всі були цілі і здорові, хоч і вражені несподіваним лихом. Лишався Форменос… і Альквалонде, авжеж, однак Фіндекано одразу згадав слова Майтімо про те, що Мелькор кружить довкола Сильмарилів як вовкулака довкола здобичі. Якщо Чорний Вала запопав десь союзника, який здатний був знищити дерева, народжені Яванною, то вони, напевне, майнули не до Лебединої Гавані. Юнак навіть думати боявся, що могло зоставити такий слід на схилі Короллайре…

— Я не вчиню цього

1 ... 40 41 42 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"