Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Луїс обережно поклав молоток на підлогу, виплюнув на долоню всі цвяхи, які до того тримав у роті, і кинув їх у кишеню робочого фартуха. Луїс підійшов до Черча і взяв кота на руки.
«Важить, як живий, — подумав Луїс із дивним хворобливим збудженням. — Він важить стільки ж, скільки і до зіткнення. Важить, як живий. У пакеті він був куди важчим. Мертвим кіт важив більше».
Серце закалатало як скажене, боляче гупаючи об ребра. На мить гараж поплив у нього перед очима.
Черч прищулив вуха й дозволив, щоб його підняли. Луїс виніс його на сонце й опустився на сходи біля ґанку. Кіт спробував вирватися, але чоловік втримав його і посадив собі на коліна.
Стук у грудях поступово став спокійнішим.
Луїс обережно провів рукою по пухнастому загривку Черча. Він пам’ятав, як безладно теліпалася Черчева голова на зламаній шиї. Зараз усе було гаразд: тільки міцні м’язи і сухожилля. Він повернув Черча до себе і зблизька глянув на котячу морду. Те, що він побачив, змусило його різко швиргонути тварину на траву і, заплющивши очі, закрити лице долонями. Весь світ навколо нього пішов обертом і поплив. Луїс страждав на напад нудотного запаморочення — відчуття, що виникає після важкого запою за мить до того, як ти почнеш блювати.
На писку Черча запеклася кров, а на вусах тріпотіли обривки зеленого пластику. Пакет для сміття.
«Ми з тобою ще поговоримо про це, мо’, навіть сьогодні ввечері, тоді ти розумітимеш трохи більше».
О, Святий Боже, він зрозумів куди більше, ніж йому самому того хотілося. Зовсім трохи — і решту я зрозумію вже в місцевій дурці.
Він пустив Черча в дім, дістав його блакитну миску і відкрив котячі консерви з тунцем та печінкою. Поки Луїс вишкрібав сіро-коричневу масу з бляшанки, Черч несподівано замуркав і почав тертися об ноги.
Від дотику кота мороз пішов поза шкірою, і Крід похмуро зціпив зуби, аби не копнути його. Пухнасті боки Черча видавалися надто гладкими, надто товстими — одним словом, огидними.
Луїс раптом зрозумів, що більше ніколи не торкатиметься до Черча.
Коли він нахилився, щоб поставити миску на підлогу, Черч кинувся повз нього вперед, і Луїс був готовий заприсягтися, що війнуло кислим запахом землі — немовби та налипла на його шерсть.
Луїс відійшов вбік, спостерігаючи, як кіт їсть. Він чув, як той плямкає — хіба Черч раніше так плямкав? Може, й так, але тоді Луїс цього не помічав. У будь-якому разі, то був огидний звук. «Гидотний», як сказала б Еллі.
Раптом Луїс повернувся і посунув нагору. Спочатку він просто йшов, але останні сходинки долав майже бігцем.
Він роздягнувся, буквально здер із себе весь одяг і кинув його в жолоб. Його не обходило, що насправді одяг був чистим — він його вдягнув тільки сьогодні вранці. Набрав для себе ванну, таку гарячу, яку тільки міг витримати, і заліз у воду. Густа пара огорнула його, і Луїс відчув, як вода працює з його м’язами; як розслабляє їх. Коли вода вже стала холодною, йому трохи захотілося спати, але на загал усе було навіть добре.
Кіт повернувся, прямо як у пісеньці. Теж мені, велике діло.
Отже, він помилявся. Хіба не подумав він вчора, що Черч виглядає надто цілим і неушкодженим, як на тварину, збиту машиною? Згадай, як виглядали всі ті нещасні байбаки, коти і собаки на трасах? Розплющені тіла, повсюди кишки. Як співав Лаудон Ваінврайт[91] у тій пісні про мертвого скунса: «Кі-не-ма-то-гра-фіч-но».
Тепер усе було ясно як день! Черча від удару оглушило. Кіт, якого вони з Джадом притягли до того могильника мікмаків, був непритомним, а не мертвим. Кажуть же, що коти мають дев’ять життів. Слава Богу, Луїс нічого не сказав Еллі. Вона ніколи і не дізнається, як близько до краю був Черч.
Кров на морді, шерсть… те, як крутилася його голова.
Але ж він лікар, а не ветеринар. Він поставив неправильний діагноз, от і все. Важко було придумати гірші умови для детального огляду: навпочіпки, на Джадовому моріжку за температури двадцять градусів, коли сонце закотилося за небокрай. До того ж він був у рукавицях. Це могло бути…
Роздута, деформована тінь виросла на стіні ванної кімнати. Вона нагадувала голову чи то маленького дракона, чи то жахливої змії. Щось легенько ковзнуло по плечу Луїса. Чоловік кулею вилетів у коридор, наче його вдарило струмом, і розхлюпав воду, намочивши килимок на підлозі.
Потім, борячись із відразою, Луїс повернувся і втупився в каламутні жовто-зелені очі доччиного кота, який усівся на кришці унітаза.
Черч повільно хитався вперед-назад, наче п’яний. Луїс спостерігав. Його трясло від огиди; крик жаху мав ось-ось прорватися крізь зціплені зуби. Черч ніколи таким не був. Він ніколи не хитався, як змія, що намагається загіпнотизувати жертву. Ні до операції, ні після.
Вперше і востаннє він погрався з думкою, що це інший, дуже схожий на Черча, кіт; кіт, який просто забрів у його гараж, коли він ладнав полички, тоді як справжній кіт Еллі лежить, похований під курганом з каміння, десь у лісах.
Але прикмети були ті самі… і надірване вухо… і дивно пожована лапа (Еллі прищемила її задніми дверима їхнього приміського будинку, коли Черч був ще кошеням).
Це таки був Черч.
— Забирайся звідси! — хрипло зашипів Луїс на нього.
Кіт витріщився на нього — Боже, його очі змінилися, незрозуміло як, але змінилися! — і зістрибнув з унітаза. Він приземлився на підлогу без жодного натяку на свою звичну моторошну котячу грацію. Незграбно захитався, стукнувся стегном об ванну і пішов геть.
Воно, подумав Луїс. Не він! Воно! Пам’ятай: воно було кастроване.
Він виліз із ванни, судомно і швидко витерся. Він уже поголився і майже вдягнувся, коли задзвонив телефон — немов заволав од болю в порожньому будинку. Почувши цей звук, Луїс крутнувся на місці, вирячив очі і здійняв руки. Потім повільно опустив. Серце калатало як скажене, м’язи були напружені від адреналіну.
Дзвонив Стів Мастертон, пропонував зіграти в рокетбол, і Луїс погодився зустрітися за годину в спортзалі. Звісно, до того часу він ще не оговтається, та й рокетбол — це останнє, чим він хоче зараз займатися, але йому необхідно було кудись вийти. Він хотів втекти від цього кота, цього дивного кота, якого тут взагалі не мало бути.
Крід прискорився, натягнув швиденько сорочку, кинув шорти, футболку, рушник у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кладовище домашніх тварин», після закриття браузера.