Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мартін Іден 📚 - Українською

Читати книгу - "Мартін Іден"

293
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мартін Іден" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 119
Перейти на сторінку:
дрібних недоглядів і сказала, що в цілому оповідання їй подобається.

Проте Мартін був розчарований. Її критичні зауваження були слушні, він визнавав це. Однак він показував їй свою працю не для школярських поправок. Суть же не в них. Про таке можна було б і не говорити. Він міг би їх, зрештою, виправити, він може навчитися їх виправляти. Але ж він узяв із життя щось велике і спробував його втілити в своєму оповіданні. І саме цим великим він хотів поділитися з нею, а не будовою речень і вживанням крапок та ком. Він хотів, щоб Рут разом з ним відчула те велике, що він бачив власними очима, осягнув власним розумом і власною рукою виклав на папері. Що ж, певно, йому не пощастило передати це. Може, редактори й мають рацію. Він відчував велике, але висловити його не зумів. І, приховавши своє розчарування, Мартін так легко погодився з її критикою, що Рут і не здогадалася, яке прикре почуття облягло його душу.

— А це оповідання я назвав «Казан», — мовив він, розгортаючи ще один рукопис. — Уже п'ять журналів відхилили його, хоч мені воно здається непоганим. Правда, сам я собі не суддя, однак, по-моєму, щось у ньому є справжнє. Вас, може, це й не вразить так, як мене… Але воно коротеньке — всього дві тисячі слів.

— Який жах! — вигукнула вона, коли Мартін скінчив читати. — Це жах, невимовний жах!

З потаємним задоволенням дивився він на її бліде лице, розширені очі й стиснуті руки. Цим разом пощастило. Він зумів передати їй гру своєї уяви й своїх почувань. Він досяг мети. То байдуже, чи сподобалось їй оповідання, — важливо те, що воно її вразило, захопило й опанувало, примусило слухати, забувши про деталі.

— Це життя, — сказав він, — а життя не все прекрасне. А втім, може, це моє дивацтво — вбачати в цьому красу? Хоч мені вона видається у сто разів більшою тут, аніж…

— Але чому ця нещасна жінка не могла… — перебила його Рут. І, не висловивши до кінця свого протесту, вигукнула: — О! Це низько, негарно, брудно!

На мить Мартінові здалося, що серце йому завмерло. Брудно! Цього він аж ніяк не сподівався. Такого він і на думці не мав. Усе оповідання постало перед ним у вогненних літерах, і серед цього сліпучого блиску він даремно шукав якогось бруду. І от серце знов забилось йому в грудях. Совість його була спокійна.

— Чому ви не вибрали приємнішого сюжету? — спитала Рут. — Ми знаємо, що на світі багато бруду, але це ж не підстава…

Вона обурено говорила й далі, але він уже не слухав її. Усміхався сам до себе, дивлячись на її дівоче, невинне личко, таке невинне, що своєю чистотою воно ніби осявало душу Мартінові, стирало з неї всі плями і мовби занурювало її в небесне сяйво, холодне й оксамитово-ніжне, як світло зір. «Ми знаємо, що на світі багато бруду!» Він уявляв собі, що вона про це може «знати», і сміявся подумки, наче з веселого жарту. І вмить перед очима йому розлився цілий океан житейського бруду, який він добре знав, по якому стільки разів плавав, і Мартін простив їй, що вона не зрозуміла його оповідання. Хіба вона в цьому винна? Він дякував Богові, що вона вродилась і виросла осторонь від усього цього. Зате він знав життя, знав його ницість, так само як і велич, знав, що воно прекрасне, незважаючи на весь бруд, що його вкриває, і — хай йому чорт! — він скаже про це своє слово світові. Не диво, що святі на небесах чисті й непорочні. В цьому немає їхньої заслуги. А от святі серед бруду — це вже справжнє чудо! І ради нього варто жити! Бачити, як із багна всякої кривди здіймається моральна велич, вибратися звідти самому і заліпленими брудом очима ловити перші, слабкі й далекі проблиски краси; бачити, як з тієї кволості, нікчемства й зіпсуття розквітають сила, правда і найвища духовна велич.

Тут до слуху Мартінові раптом долинув голос Рут:

— Загальний тон оповідання низький. А в літературі ж так багато піднесеного! Згадайте хоча б «In Memoriam».[30]

Йому хотілося сказати їй: «А Локслі Гол[31]?», і він сказав би, якби його знов не полонили видіння. Він дивився на неї і, здавалося, бачив, як із первісного ферменту утворилася, повзучи й видираючись, самиця роду людського, яка щораз вище протягом тисячі тисяч віків по великій драбині життя видобулась врешті на найвищий щабель і стала оцією Рут, чистою, прекрасною, божественною істотою, котра збудила в ньому кохання і розпалила прагнення до чистоти і бажання пізнати божество, — в ньому, Мартіні Ідені, що теж якимсь дивом піднісся понад хаос, бруд і незліченні помилки та відхилення нескінченного життєвого процесу. Оце романтика, оце чудо, оце слава. Тут було про що писати, аби лишень спромогтися на слова. Святі на небесах — то святі, їм нічого не зарадиш. А він — людина.

— Ви маєте силу, — почув він її голос, — але ця сила якась неприборкана.

— Одним словом, схожий на бика в посудній крамниці, — пожартував він і був нагороджений усмішкою.

— Вам треба розвинути в собі літературний смак, виробити чуття, витонченість, стиль.

— Я, мабуть, забагато на себе беру, — пробурмотів він.

Рут усміхнулась і наготувалася слухати далі.

— Не знаю, що ви про це скажете, — мовив Мартін, наче виправдуючись. — Це смішна історія. Боюсь, я тут розмахнувся понад силу, але задум був добрий. Не звертайте уваги на дрібниці. Спробуйте схопити основну думку. Вона справді глибока й правдива, хоч, може, мені й не пощастило зробити її зрозумілою.

Він читав і, читаючи, стежив за нею. «Нарешті-таки взяло її», — подумав Мартін. Рут сиділа нерухомо, не відриваючи від нього погляду, затамувавши віддих, немов заворожена його образами. Він назвав оповідання «Пригода», і це був апофеоз пригоди, але не тої з книжок, а справжньої — жорстокої владарки, однаково щедрої у гніві й у милості, примхливої і віроломної, яка жадає неймовірного терпіння і надсадної праці вдень і вночі, яка то виводить на осяйні сонячні простори, то прирікає на смерть від голоду й спраги або на тривалі муки жахного марення, в згубній пропасниці і крізь кров та піт, крізь хмари кусючих комах, крізь довгий ланцюг дрібних і мізерних подій приводить до величного переможного фіналу.

Усе це і ще багато дечого вклав він в оповідання і саме цим, як здавалося йому, розворушив Рут. Вона слухала, широко розкривши очі, бліді

1 ... 40 41 42 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мартін Іден», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мартін Іден"