Читати книгу - "Ляльковий дім"

схопив свою чарівну капріянку… сказав би, примхливу капріяночку, під руку, швидко пробіг навколо зали, кланяючись на всі боки, і, як кажуть у романах, прекрасне видиво зникло. Закінчення завжди має бути ефектним, фру Лінне. Але я ніяк не зміг утовкмачити це Норі. Ох, як тут гаряче. (Скидає доміно, шпурляє його на стілець і відчиняє двері до свого кабінету.) Що? Там темно? Ну так, звичайно. Вибачте… (Заходить до кабінету й засвічує там лампи.)

Нора (пошепки, швидко, аж задихається). Ну?

Фру Лінне (тихо). Я говорила з ним.

Нора. І що?

Фру Лінне. Норо… ти повинна все розповісти чоловікові.

Нора (глухо). Я так і знала.

Фру Лінне. Тобі нема чого боятися Кроґстада. Але ти повинна все сказати Торвальдові.

Hора. Я не скажу.

Фру Лінне. То скаже лист.

Нора. Дякую, Кристино, тепер я знаю, що мені робити. Тсс!..

Гельмер (знов заходить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?

Фру Лінне. Так, і тепер попрощаюся з вами.

Гельмер. Що, вже? А це ваше плетиво?

Фру Лінне (бере плетиво). Так, дякую, я була б забула.

Гельмер. То ви й плести вмієте?

Фру Лінне. Та вмію.

Гельмер. Знаєте, ви б краще вишивали.

Фру Лінне. Он як? Чому?

Гельмер. Бо вишивання набагато красивіше. Бачите, вишиваючи, ви тримаєте шитво лівою рукою, а правою водите голкою… отак… легенько зігнувши руку, правда?

Фру Лінне. Може, й так…

Гельмер. А коли людина плете, то навпаки… постава не може бути гарна. Дивіться: руки складені докупи… дротики рухаються то вгору, то вниз… щось у цьому є від китайців… Ох, а яке чудове шампанське там подавали!

Фру Лінне. На добраніч, Норо, і не впирайся більше.

Гельмер. Золоті слова, фру Лінне!

Фру Лінне. На добраніч, пане директоре.

Гельмер (проводжає її до дверей). На добраніч. Сподіваюся, ви щасливо доберетеся додому? Я б залюбки… але вам недалеко йти. На добраніч.

Фру Лінне виходить, він зачиняє за нею двері і вертається.

Ну от, нарешті ми самі. Яка вона нудна людина.

Нора. Ти не дуже втомився, Торвальде?

Гельмер. Ні, нітрохи.

Нора. І не хочеш спати?

Гельмер. Зовсім не хочу. Навпаки, почуваюся дуже бадьорим. А ти? Видно, що справді і втомлена, і хочеш спати.

Нора. Дуже втомлена. І скоро піду спати.

Гельмер. А бачиш, бачиш. Добре, що ми не залишилися надовше.

Нора. Ох, ти все добре робиш.

Гельмер (цілує її в чоло). Тепер моя ластівка заговорила по-людському. А ти помітила, який Ранк був бадьорий цього вечора?

Нора. Так? Хіба? Я не мала змоги говорити з ним.

Гельмер. І я майже не говорив. Але давно не бачив його в такому доброму гуморі. (Якусь мить дивиться на неї, тоді підходить ближче.) Гм… Але все-таки як гарно знов опинитися в себе вдома… Ох ти ж чарівна молода красуне!

Нора. Не дивись так на мене, Торвальде!

Гельмер. Хіба мені не можна дивитися на свій найдорожчий скарб? На ті розкоші, що належать мені, тільки мені, більше нікому!

Нора (переходить на другий бік столу). Не кажи мені такого сьогодні.

Гельмер (іде за нею). Бачу, що в тебе у крові ще нуртує тарантела. І від того ти ще звабливіша. Чуєш? Гості вже почали розходитися. (Тихіше.) Норо… скоро в будинку все стихне.

Нора. Так, сподіваюся.

Гельмер. Справді, моя кохана? Ох, Норо, знаєш… коли я отак буваю з тобою в товаристві… знаєш, чому я тоді так мало розмовляю з тобою, тримаюся осторонь, тільки часом поглядаю на тебе… знаєш, чому? А тому, що я уявляю собі, ніби ти моє потаємне кохання, ніби ми з тобою таємно заручені і ніхто не здогадується, що між нами щось є.

Нора. О так, так, я знаю, що всі твої думки снуються навколо мене.

Гельмер. А коли ми лаштуємося йти і я накидаю шаль на твої ніжні молоді плечі, на прекрасний вигин шиї… то уявляю собі, що ти моя юна суджена, і ми щойно повертаємося зі шлюбу, і я вперше лишуся наодинці з тобою… тільки з тобою, моє тремтливе серденько! Цілий вечір я прагнув тільки тебе. Коли я бачив, як ти літаєш і вабиш у тарантелі… в мене кров закипіла і я не міг більше стримуватися, тому й забрав тебе додому так швидко.

Нора. Іди, Торвальде! Дай мені спокій. Я не хочу всього цього.

Гельмер. Що це за мова? Ти зі мною дратуєшся, серденько? Не хочеш? Хіба я не твій чоловік?…

Чути стукіт у зовнішні двері.

Нора (здригається). Чуєш?…

Гельмер (обертається). Хто там?

Доктор Ранк (з-за дверей). Це я. Можна зайти на хвилину?

Гельмер (тихо, невдоволено). Що йому треба так пізно? (Голосно.) Зараз. (Іде й відмикає двері.) От добре, що ти не поминув нас.

Ранк. Я наче почув твій голос, і мені закортіло заглянути до вас. (Кидає оком по кімнаті.) Так. Ці милі, знайомі місця. Мені тут у вас гарно й затишно, з вами обома.

Гельмер. Начебто тобі й нагорі було гарно й затишно.

Ранк. Дуже гарно. Чому б ні? Чому не взяти від життя все, що воно дає? Принаймні скільки можна і поки можна. Вино було чудове…

Гельмер. А надто шампанське.

Ранк. І ти помітив? Аж не віриться, що я міг його стільки в себе влити.

Нора. Торвальд теж випив цього вечора багато шампанського.

Ранк. Так?

Нора. Так, а після нього він завжди в доброму гуморі.

Ранк. Ну, чому ж не повеселитися ввечері після добре проведеного дня?

Гельмер. Добре проведеного? На жаль, цим я не можу похвалитися.

Ранк (плескає його по плечі). А я, щоб ти знав, можу!

Нора. Докторе, ви, мабуть, сьогодні зробили обстеження?

Ранк. Саме так.

Гельмер. Ого! Моя Нора заговорила про обстеження!

Нора. І вас можна привітати з результатом?

Ранк. Хай буде й так, можна привітати.

Нора. Отже, він добрий?

Ранк. І для лікаря, і для пацієнта найкращий результат — певність.

Нора (швидко, запитально). Певність?

Ранк. Цілковита певність. І як після цього не повеселитися?

Нора. Так, ви добре зробили, докторе.

Гельмер. Ія так гадаю. Аби тільки воно не відбилося на тобі вранці.

Ранк. Ну, в житті нічого не дається задарма.

Нора. Докторе Ранк… ви, певне, дуже любите маскаради?

Ранк. Так, коли є багато смішних костюмів…

Нора. То слухайте, ким ми з вами будемо на ньому другого разу?

Гельмер. Ох ти, пустунко… вже думаєш про другий бал!

Ранк. Ми з вами? Скажу. Ви будете пестункою долі…

Гельмер. Так, але спробуй придумати для такого образу костюм…

Ранк.