Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

Хоробрий кравчина

Одного чудового літнього ранку біля свого вікна сидів кравчина. Він був молодий, веселий і працював щосили.

У цей час на вулиці з'явилася крамарка.

– Варення! Смачне варення! – кричала вона.

Кравчина висунув у вікно голову й гукнув:

– Ідіть сюди! Я хочу купити варення!

Крамарка піднялася з важким кошиком до кравчини на горішній поверх. Він примусив її відкрити всі горщики, довго розглядав їх, зважував, нюхав і нарешті сказав:

– Варення, здається, добре. Зважте-но мені восьмушку або навіть чверть фунта.

Жінка, яка сподівалася продати багато варення, відважила йому чверть фунта і пішла, сердито буркочучи. А кравчина відрізав величезну скибку хліба і намазав його варенням.

– Ні, – сказав він, – перш аніж поїсти, я маю пошити куртку.

Він поклав хліб біля себе й узявся до шитва.

Мухи, що сиділи на стінах, відчули запах варення і злетілися.

– Хто вас сюди кликав? – закричав кравчина і став гнати їх із хліба.

Але мухи налітали цілими зграями.

– Ну заждіть! – гаркнув кравчина, схопив ганчірку й ударив по хлібу.

Коли він підняв ганчірку, на столі лежало аж сім убитих мух.

– От який я молодець! – вигукнув кравчина.

Він викроїв собі пояс і вишив на ньому великими літерами: «Одним ударом побив сімох!»

Кравчина вдягнув пояс і вирішив податись у далекі країни. Майстерня тепер здавалася йому надто тісною для його відваги.

Перш аніж вирушити в дорогу, він обнишпорив увесь дім, розшукуючи що-небудь їстівне, але не знайшов нічого, крім шматка сиру, який і поклав до кишені.

У кущах кравчина помітив пташку, що заплуталася в сильцях, схопив її й теж запхав до кишені. Потім він весело рушив у путь.

Дорога привела кравчину до гори. Він видерся аж на верхівку й побачив там велетня.

– Здоров будь, приятелю! – сказав йому кравчина. – Чому ти сидиш тут? Хочеш, підемо разом мандрувати?

– З тобою, нікчемна людинко?! – зневажливо відповів йому велетень.

– А що? – обурився кравчина.

Він розстебнув жупан і показав велетові свій пояс:

– Ось, прочитай, що я за людина.

Велетень прочитав: «Одним ударом побив сімох!» – і подумав, що йдеться про ворогів, яких убив кравець. Він мимоволі відчув повагу до маленького чоловічка, та все-таки захотів його випробувати. Велет підняв камінь і так стиснув його в руці, що з каменя закапала вода.

– Зроби так, якщо ти сильний! – сказав він.

– Та це для мене забава! – сміючись, вигукнув кравчина.

Він вийняв із кишені м'який сир і стиснув його в руці: сік так і полився.

– Ну що? – спитав він.

Велетень не знав, що сказати, він не вірив власним очам. Він узяв камінь і підкинув так високо, що його ледве було видно.

– Зроби ти так!

– Твій камінь усе-таки впав назад на землю, – сказав кравчина. – А я так кину, що зовсім не повернеться.

Із цими словами він вийняв із кишені пташку й підкинув її вгору. Пташка, зрадівши, швидко злетіла у височінь і, звичайно, не повернулася.

– Кидати ти вмієш, – сказав велет. – А чи можеш носити тягарі?

Він підвів кравчину до величезного зрубаного дуба і сказав:

– Якщо ти такий сильний, допоможи винести це дерево з лісу.

– Охоче! – відповів кравчина. – Ти візьми на плечі тільки стовбур, а я підніму і понесу суччя та гілки – це ж важче.

Велетень закинув собі на плечі стовбур, а кравчина всівся на гілці. І велетневі, який не міг обернутись, довелося тягти все дерево та кравчину на додачу.

Кравчина в цей час насвистував веселу пісеньку, ніби тягати дерева було для нього дитячою забавкою.

А велет протягнув трохи величезний тягар, не витримав і закричав:

– Я зараз кину!

Кравець зіскочив з дерева, підхопив гілки обома руками, ніби весь час ніс їх, і сказав велетневі:

– Ти такий величезний, а не можеш одне дерево донести!

Пішли вони далі. Велетень побачив вишневе дерево, вхопив його за верхівку, пригнув і дав потримати кравчині. Той хотів був поласувати стиглими вишнями, та не зміг утримати дерево. Щойно велет відпустив гілку, вишня випросталась і підкинула кравця вгору.

Коли він упав на землю, велетень спитав:

– Тобі бракує сил утримати такий прутик?

– Я перестрибнув через дерево просто тому, що внизу мисливці стріляють по кущах, – відповів кравчина. – А чи зможеш ти стрибнути отак?

Велетень спробував, але не зміг перестрибнути через дерево й повис на гіллі.

– Так, переважив ти мене, – сказав велет. – Ходімо ночувати до моєї печери.

Кравчина з радістю погодився.

Велетень запропонував кравчині лягти на ліжко й виспатися як слід. Але ліжко було надто велике для кравчини, тому він заліз у якийсь куточок і заснув.

Опівночі велет устав, схопив залізний лом і одним ударом розколов надвоє ліжко. Він був упевнений, що на ньому спить кравець і що тепер він нарешті знищив його.

Рано вранці велетень пішов до лісу й забув про кравчину. Коли бачить – той іде назустріч живий і здоровий. Велетень злякався, що кравчина поб'є його до смерті, й, нажаханий, утік подалі.

А кравчина вирушив просто до королівського палацу. А що він дуже втомився, то, довго не думавши, простягся перед ним на траві і заснув.

Доки він спав, навколо нього зібрався народ. Люди стали роздивлятися кравчину і прочитали на його поясі напис «Одним ударом побив сімох!».

– Що треба цьому великому воїнові в нашому королівстві? – здивувалися вони й вирушили до короля, аби повідомити його про кравчину.

Король наказав одному з придворних піти до кравчини і, щойно той прокинеться, запропонувати йому вступити на військову службу.

Кравчина вислухав королівського посланця і сказав:

– Я саме для цього й прибув!

Король прийняв кравчину з великими почестями, але його воїни незлюбили нового товариша.

– Що буде, – гомоніли вони, – якщо ми коли-небудь посваримося з ним? Адже тоді загинуть одразу семеро.

Вони вирішили всі разом іти до короля і просити відставки.

– Ми не можемо зрівнятися з людиною, яка вбиває одним ударом сімох, – сказали вони.

Король не хотів заради одного втратити всіх своїх вірних слуг і вирішив позбутися кравчини, але не знав, як це зробити. Він боявся, що кравчина, розсердившись, знищить його і захопить трон.

Нарешті король придумав, як учинити. Він звелів переказати кравчині, що йому, як великому воїнові, дається важливе доручення.

В одному з лісів королівства оселилися два велетні, які займалися грабунками й розбоєм, підпалами та вбивствами. Але ніхто не міг наблизитися до них, не ризикуючи життям. Кравчина мав убити велетнів, за що король пообіцяв йому руку своєї