Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

Свічка, догорівши, згасла. Світанок напівтемрявою ввійшов у кімнату, тьмяні обриси предметів поступово втратили нічну невиразність та сірість, стали яснішими. Перший промінь ранку відсвітив передсвітанкову розмитість світу і, на мить загубившись по темних кутках кімнати, за хвилю ввійшов у світ яскравою різнобарвністю кольорів.

Розплющивши очі, Анна сонно подивилася на Адама і легенько торкнулася рукою його обличчя. Коли спав, виглядав таким спокійним, розслабленим, до болю рідним і коханим. Як же сильно вона його любить. Ледь не до божевілля.

Анна зручніше повернулася і, коли Адам у напівсні міцно пригорнув її до себе, знов заплющила очі та провалилася в глибокий сон.

Десь потім кохалась із ним, тоді знов, а цілком прокинулася ледь не в полудень. Напіврозплющивши повіки і ще не цілком прийшовши до тями, побачила, що Адам дивиться на неї, і повернула голову назустріч його поцілунку.

— Аж не віриться, що ти нарешті тут, — усміхнувшись, він обійняв Анну рукою поверх ковдри. Виглядала невиспаною і трохи втомленою, проте була такою жаданою, що йому знов захотілось її, проте він примусив себе зупинитися. І без того цієї ночі втратив відчуття міри та забув, що така молода панна потребує трохи інакшого ставлення, аніж досвідчена жінка.

— Зачекай, не вставай поки що. У кімнаті холодно. Зараз розпалю п’єц і стане тепліше.

Дивлячись на те, як Адам розпалює вогонь, Анна неквапно надягнула сорочку, намацала капці біля ліжка і почала вдягатися. Незабаром обід, а вони ще й не снідали. Проспали до полудня.

Вийшовши на кухню, заходилася біля сніданку. Нарізала сир, хліб, знайшла на поличці каву, зняла з креденса млинок і мимоволі всміхнулася своїм спогадам. Подібний млинок для кави був у них вдома. Маленькою любила бавитися ним. Уявляла, що це маленький будиночок, у якому мешкають казкові істоти, а ще млинок дуже приємно пахнув кавою та кардамоном. Зараз вчувається саме цей запах. Напевно, Адам теж любить таку каву.

Почувши за плечима кроки, вона підвела голову.

— Ви любите каву з кардамоном. У нас вдома теж таку готували.

Адам підійшов до неї ближче і забрав з її рук млинок для кави.

— Наразі облиш каву. Подивися, що я для тебе маю.

Він поклав їй на долоню золоті з гранатами[21] кульчики, перстень та медальйон із ланцюжком.

— Тобі подобається? — Адам запитально зазирнув їй в очі. — Думаю, тобі все це пасуватиме.

Анна перевела погляд на прикраси, які він поклав їй до рук, тоді знов глянула на Адама.

— Я не кохаюся в таких речах. І взагалі навіщо вони мені? Я не зможу все це носити. Усі знають, що у мене нема таких великих статків.

Адам затиснув їй долоню у кулак.

— Я краще знаю, що ти можеш носити, а що ні. Подивися, піроп пасує тобі за кольором.

Він допоміг Анні одягнути прикраси і задоволено всміхнувся.

— Бачиш, як добре? Маєш яскравий тип зовнішності. Ще мушу подарувати тобі прикраси, які носять лише молоді панни. Тобі личитиме.

Анна з острахом глянула на нього і хотіла знов засперечатися, але Адам нахилився і поцілунком поклав край її сумнівам.

— Маємо для себе лише три дні, і я не хочу витрачати їх на суперечки.

Розділ 7

Три дні по тому, вже ввечері, збираючи по кімнаті свої речі, Анна була замисленою і неуважною. Невлад відповідала на запитання, не могла згадати, що і де поклала, постійно щось перепаковувала і забувала. Перед зустріччю з сестрою Адама відчувала дедалі сильніший страх і неспокій. Не була певна, що хоче мешкати там, проте вплинути на рішення Адама не могла.

Мовчки спакувавши речі, вона так само мовчки вдягнула зимову пелерину та капелюшок і майже з викликом глянула на Адама.

— Тільки, Бога ради, нічого мені зараз не кажіть… Навіть не рухайте мене.

Вона різко розвернулася і вийшла в передпокій. Хай там що, а вона не плакатиме. Нізащо і за жодних обставин.

Провівши Анну замисленим поглядом, Адам вирішив не тиснути на неї і теж мовчки взяв її речі та вийшов із кімнати.

Дорогою Анна відмовчувалася і, лише коли фіакр зупинився біля кам’яниці на Сиктуській вулиці[22], відчула, як її охоплює справжній страх. Спробувала зосередитися на незначних деталях — на різьбленні брами, на формі вікон будинку, на оздобленні фасаду. Все що завгодно, тільки б не думати про те, що насправді непокоїть.

Адам торкнувся її ліктя, допоміг вийти з фіакра і, ледь притримавши двері, пропустив досередини. Дивилася довкола себе наляканими очима і зблідла так сильно, що це відразу впадало у вічі.

Затримавшись при вхідних дверях, Адам заступив Анні дорогу.

— Не візьмеш себе негайно в руки — і можемо розвертатися та йти додому. Мені тут драматичних вистав не треба.

Здивовано глянувши на нього, Анна кивнула і машинально переступила поріг помешкання, а потім уже не мала часу на страх. Зайшовши у вітальню, насамперед вперлася поглядом у майстерно викладену з різних порід дерева підлогу, тоді слухняно привіталася з кимось, з ким вітався Адам, і аж потім побачила, як із канапи їм назустріч підводиться гарно вдягнена середнього віку жінка.

Мимоволі почервонівши, Анна спочатку широко розплющила очі, тоді знов потупила їх і не змогла примусити себе не панікувати. У першу мить взагалі мало що розуміла, хіба відчувала, як від хвилювання тремтять руки.

— Мені приємно вітати панну в себе, — раптом почула вона спокійний жіночий голос. — Сподіваюсь, панні тут сподобається.

Кинувши на сестру Адама швидкий погляд, Анна кивнула і знов опустила очі. У цієї жінки приємне обличчя, доброзичливий погляд, м’які рухи і цілковитий брак знервованості в поводженні. Здається, вона її не скривдить.

Поки Адам говорив із сестрою, Анна потроху почала приходити до тями — навіть спробувала крадькома роздивитися господиню помешкання. Жодної зовнішньої схожості між нею та Адамом не бачила. У Терези зелено-карі, а не чорні, як в Адама очі, світле, а не темне волосся, маленький ніс, не надто різка лінія підборіддя і майже без глибоких зморшок обличчя. А ще вона ледь повна, але це їй не шкодить, бо додає поважності. Трохи дисонує із зовнішньою м’якістю лише