Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Орден Жовтого Дятла 📚 - Українською

Читати книгу - "Орден Жовтого Дятла"

618
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Орден Жовтого Дятла" автора Монтейру Лобату. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 54
Перейти на сторінку:
іншого кольору я не хочу. Третя…

— Рятуйте! — крикнула несамовитим голосом тітонька Настасія. — Падаю!

Емілія не стала говорити третю умову. Наблизилася до даху, схопила гранати і тор-рох! — кинула їх простісінько в гущу звіриної банди. Гранати, влучивши в ціль, розбилися, і з них вилетів цілий рій найстрашніших ос, з родини касунунга.

Що це була за сцена! Оси жалили в морди, в очі, у вуха… Ягуари, гірари, «лісові щенята» з дикими зойками кидалися врозтіч. За кілька хвилин і двір, і садок, і вся околиця були зовсім очищені від усякої звірини.

І вчасно: тітонька Настасія була вже на землі…

— Хай живе Емілія! Хай живе найрозумніша лялька у світі! — кричали всі безтямно.

Розділ сьомий

Емілія розгортає шалену діяльність

Після цієї пригоди Педріньйо почав достоту марити полюванням. Бразільських звірів йому вже. було замало…

— Бабусю, ну що це таке, в Бразілії нема ні левів, ні тигрів, ні носорогів! — казав він з докором, начебто донна Бента була в цьому винна. — От в Африці ж вони є… Давай, бабусю, продамо будинок і поїдемо мандрувати, га? Як, мабуть, цікаво полювати на левів… А тут, крім ягуара, які живуть хижаки? Майже ніяких немає. Тільки пака, олень і тапір — бідолашні травоїди, які людей бояться. От якби мені з носорогом зустрітися, я б з ним помірявся силами!

Донна Бента жахалася, слухаючи ці розмови. Вона багато читала про звірів, що живуть у лісах Африки, і знала, що нема нікого лютішого і шаленішого від носорога. Бідна стара сеньйора холонула з ніг до голови від самої думки про те, з якою силою можна битися таким рогом.

— Ви тільки подумайте, Настасіє, до чого доходить Педріньйо, — казала вона. — Хоче полювати на носорога… Не знаю, в кого він вдався. Ні за його батьком, ні за дідом нічого такого не помічалося…

Тітонька Настасія хрестилася. Вона не знала, який такий носоріг, ніколи його не бачила ні в кіно, ні вві сні. Та саме слово було страшне. «Носоріг, хай бог милує!»

— І найгірше те, — ремствувала донна Бента, — що коли ці діти щось втовкмачать, то вони вже обов’язково доб’ються тим, що вони і насправді спіймають якогось носорога, от побачите.

Так воно і сталсося. Це здається казкою, байкою, вигадкою, а проте це щира правда: внуки донни Бенти спіймали справжнього носорога! Як саме? Зачекайте, не все зразу…

Невдовзі після нападу ягуарів до Ріо-де-Жанейро приїхав цирк. Та ще який цирк! Там такого багато було: шість левів, три жирафи, чотири тигри, зебри, гієни, тюлені, пантери, кенгуру, удави і… величезний носоріг. Коли Педріньйо прочитав в газеті повідомлення про таку разючу подію, він зовсім позбувся спокою. Негайно треба їхати в Ріо, не гаючи жодної хвилини, поки звірі не поїхали… Він навіть написав листа мамі, донні Тоніці, просив прислати гроші на дорогу. Проте раніше ніж від мами надійшла відповідь, в Ріо сталася сенсація: якось уночі, коли завивала буря, носоріг виламав залізні прути своєї клітки і втік. Утік за місто, в ліси Тижукі, дальший напрямок невідомий.

Ця подія сколихнула всю Бразілію. Газети ні про що інше не писали. Навіть один державний переворот, призначений на кінець тижня, було відкладено: змовники так зацікавилися носорогом, що вирішили дати спокій ворожій партії, що мало, зрештою, відрізнялася від їхньої власної.

«НОСОРІГ ЗАГЛИБЛЮЄТЬСЯ В БРАЗІЛЬСЬКІ ХАЩІ» — під таким заголовком, складеним великим шрифтом, сенсаційне повідомлення з’явилось у всіх газетах. Протягом цілого місяця тільки й було розмов про збіглого носорога. На розшуки тварини було кинуто цілі загони шпигунів і поліцаїв. Найдосвідченіші шпиги Ріо-де-Жанейро докладали всю свою спритність і будували плани «кампанії», мудріші один за одного. Поліція залишила всі чергові справи і в повному складі віддалася новому спортові — полюванню на таємниче чудовисько.

Та де воно, чудовисько? В диких хащах ріки Амазонки? У незайманих лісах штату Еспіріту Санту? Ніхто не знав. З усіх кінців країни дощем лилися телеграми від «людей, що натрапили на слід». З міста Манауса писали: «В лісі на віддаленні дев’яти з половиною миль від міста, в бамбукових заростях, помічено чудовисько чорного кольору, яке, мабуть, є носорогом. Пришліть підмогу».

П’ятеро шпигів і сила поліцаїв було негайно відряджено літаком у зазначений район розслідувати. Розслідування показало, що поміченим чудовиськом була чорна корова, яка заплуталася серед кількох бамбукових дерев.

Друга така ж телеграма надійшла з міста Кошоейру в штаті Еспіріту Санту: «В районі навколишніх лісів чутно завивання, що йде явно не від ягуара чи іншої тварини, відомої у нас. Пришліть термінову підмогу…»

Літак з шпигами негайно злетів у повітря. Розслідування показало: «завивала» папуга, що втекла з зоологічного саду, де навчилася наслідувати голоси всіх тварин.

Де подівся носоріг? Це запитання багато хто ставив собі вранці, встаючи з ліжка, і ввечері, лягаючи в ліжко. Де, насправді, міг сховатися цей страшенний звір?

Ні у кого не було матеріалу для відповіді на це запитання. Ні у кого, крім… Емілії! Так, так, ви правильно прочитали. Та ні, ви не помилилися, саме так: лялька з Ордену Жовтого Дятла знала, де перебуває чудовисько!

Як це сталося? Дуже просто. Утікши під час грози з клітки і попрямувавши в ліси Тижукі, носоріг побрів світ за очі і так швидко тюпав усе вперед, усе вперед, аж поки опинився, вже над ранок, у лісових заростях поблизу Будиночка Жовтого Дятла. Місце йому сподобалося, і він надумав залишитися тут попастися, поласувати соковитими травами, що так буйно розрослися.

Лісові мешканці переполошилися. Капібара, що може жити як на суходолі, так і у воді, кинулася в ріку і боялася ніс угору висунути. Ягуари розбіглися. Мавпи видряпалися на найвищі дерева. Ніхто з звірів не розумів, хто такии цей зайда і чому він такий чудний. Побачивши, яке в лісі склалося становище, Еміліїні жуки вирішили, що треба все довести до її відома.

Розшукали ляльку.

— В лісі,— сказав жук.

— З’явився, — сказала жучиха.

— Звір, — сказав жук.

— Зовсім, — сказала жучиха.

— Невідомий, — сказали жук і жучиха разом, бо дуже хвилювалися.

— Великий? — запитала лялька.

— З маленьку сільську хату, — відповіли жук і жучиха знову разом.

Емілія спочатку подумала, що це, мабуть, якийсь бик, що відбився від череди, та за описом близнюків виходило, що ні, не бик. І раптом вона збагнула.

— Послухайте, цей звір чорний?

— Чорний.

— Шкіра в зморшках?

— У зморшках.

— Ріг на носі є?

— Є.

— Він їсть людей?

— Ні, він їсть траву й листя.

Емілія підперла рукою підборіддя і поринула у роздуми. Поступово пригадавши все, що чула від Педріньйо про втеклого із цирку

1 ... 40 41 42 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Орден Жовтого Дятла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Орден Жовтого Дятла"