Читати книгу - "Тінь перемоги"

Чи так вчинив Жуков?

Пропоную на вибір одне з двох.

Перше. Сталін не заважав Жукову працювати і не втручався в його діяльність. У цьому випадку вся відповідальність за розгром 1941 року лягає на Жукова, бо Жуков - начальник Генерального штабу, а Генеральний штаб - мозок армії.

Друге. Сталін втручався в роботу Жукова, не давав йому розгорнутися, але Жуков був слабовільною людиною, він не знайшов у собі мужності зажадати відставки з високої посади. Якщо так, то Жуков несе повну відповідальність за розгром. Якщо не було в Жукові рішучості й хоробрості відмовитися від виконання злочинних наказів, отже, він повинен відповідати як винуватець і співучасник злочинів.

Вихід був. У крайньому випадку, від необхідності приймати злочинні рішення Жуков міг піти у смерть. Пожертвувавши собою, Жуков міг відкрити очі Сталіну та іншим керівникам на їх помилкові дії і тим врятувати мільйони своїх співвітчизників. Якби Жуков застрелився напередодні війни у знак протесту проти неправильних дій Сталіна, от тоді йому слід було ставити пам'ятник. Ось тоді відповідальність за розгром ніс би хтось інший.

Відповідальність начальника Генерального штабу в сто мільйонів разів важча за відповідальність будь-якого іншого генерала. Від особистих якостей начальника Генерального штабу залежить доля країни й народу в даний момент і на десятиліття, а можливо, і на століття вперед. Начальник Генерального штабу повинен володіти сильним характером. Для цієї посади потрібна твердість особливого роду. І хоробрість. Начальник Генерального штабу не має права підлаштовуватися під чужі думки. Він зобов'язаний мати власну. Але цього мало. Начальник Генерального штабу зобов'язаний свою думку не лише мати, але відстоювати її на якому завгодно рівні. У крайньому випадку, він зобов'язаний відмовитися від високої посади, якщо його змушують йти на компроміс зі своїми переконаннями й совістю.

Але Жуков не пішов з посади начальника Генерального штабу. І ніяких слідів його протестів проти дій Сталіна не вдалося виявити, незважаючи на багаторічні старання всього ідеологічного апарату величезної країни. Напередодні війни Жуков не зробив нічого проти волі Сталіна. Тому він несе повну відповідальність за найбільший розгром. Тому він не тільки найжорстокіший і найкривавіший полководець світової історії, але ще й найслабовільніший, найбоягузливіший і найбездарніший.

Є ще заперечення: Жуков не винен у розгромі 1941 року, бо до початку війни він перебував на посаді начальника Генерального штабу всього лише п'ять місяців. Він не встиг вдатись у справи.

Цей доказ повторювався багаторазово. Виходив він від самого великого стратега. Академік Анфілов опублікував спогади про те, як через 20 років після війни зустрічався з Жуковом. І була розмова приблизно наступного змісту.

Анфілов: Як же, Георгіє Костянтиновичу, похибка така на початку війни вийшла?

Жуков: А от ви прийшли на нову посаду, скільки часу знадобилося, щоб вглянутись у справу?

Анфілов: Ну, один рік...

Жуков: Так-то, а я лише п'ять місяців мав, і господарство у мене он яке.

Анфілов, зрозуміло, з доказом стратега погодився. Погодимось і ми. Але виникає нестикування. Жуков і його захисники не розуміють, в яку яму вгодили. Зіставимо два оповідання Жукова. У січні 1941 року великий стратег Жуков нібито кинув погляд на карту і подумки відтворив весь німецький план «Барбароса». Жуков нібито відразу все зрозумів і нібито громив Павлова на стратегічній грі точно так, як німецькі генерали громили війська Павлова півроку по тому на полях битв. Але потім, у тому ж січні 1941 року, Жуков був призначений начальником Генерального штабу, і ось тепер він в обстановку ніяк вглянутися не зміг, не зумів нічого зрозуміти, ні в чому розібратися.

На початку січня 1941 року Жуков був усього лише командувачем округу, доступу до найважливішої інформації не мав. На осмислення обстановки на майбутню стратегічну гру давався лиш один день - 1 січня 1941 року. А за спогадами Жукова, - взагалі ніякого часу на обдумання обстановки не давалося. За мемуарами Жукова, стратегічна гра почалася прямо наступного дня після наради вищого командного складу. Але ніяких проблем не виникло: не роздумуючи довго, великий стратег відразу все оцінив, миттєво вказав, де і як німці будуть наступати. І ось Жукова ставлять на чолі Генерального штабу. Перед ним відкритий доступ до будь-якої інформації. У його підпорядкуванні - все. Жуков може викликати на килим, командувача будь-якого військового округу, будь-якої армії, командира будь-якого корпусу, дивізії, бригади, полку, начальника будь-якого штабу, будь-якого управління, напряму, відділу і зажадати за п'ять хвилин змалювати обстановку. Прямо в центрі Москви на Ходинському полі розпоряджень начальника Генерального штабу завжди чекає літак. Жуков у будь-який момент може вилетіти в будь-який штаб, в будь гарнізон, на будь-яку ділянку кордону: що тут у вас? Жуков може зажадати до себе на доповідь будь-якого розвідника, від нелегального резидента в Женеві до начальника Головного розвідувального управління: нумо змалюй ситуацію!

2 січня 1941 року командувач Київського особливого військового округу генерал армії Жуков з першого погляду оцінив і зрозумів усю обстановку і розумів її до 11 січня, поки тривала гра. Але ось 13 січня 1941 року генерал армії Жуков призначений начальником Генерального штабу, він дивиться в ту ж карту і нічого не може зрозуміти. Дивиться весь день, всю ніч, ніяк дійти не може. Дивиться тиждень, місяць, два, - нічого не розуміє. Закликає на допомогу весь Генеральний штаб, штаби всіх військових округів, флотів, армій, флотилій, вимагає на допомогу сотні генералів і тисячі полковників, але ніяк в обстановку не проникає. Проходить третій місяць, четвертий, п'ятий, Жуков намагається розібратися, але ні, мудро. Здається й легко на вигляд, а роздивишся - просто чорт візьми! Ніяк не виходить зміркувати, що до чого.

З 13 січня до 22 червня - п'ять місяців, тиждень і один день. Так бідний