Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

/1/ Через вісім днів після цього Ксенофонт передав комарха Хірісофові як провідника, а його родичів відпустив, за винятком сина, який вже досяг змужніння. Останнього він віддав під нагляд Епісфенові з Амфіполя, з умовою, якщо комарх вестиме надійно, відпустити його додому разом із сином. Дім комарха елліни набили усіляким добром і, знявшись з місця, пішли далі. /2/ Комарх вів їх по снігу, не будучи зв’язаним путами[178]. Вони вже були на третьому переході, коли Хірісоф розсердився на нього за те, що він не привів їх до села. Той відповів, що їх тут немає. Тоді Хірісоф ударив його, але не зв’язав. /3/ Відтак уночі комарх утік, покинувши сина. Цей випадок, тобто вчинення кривди провідникові, через злостивість та нерозважливість командувача, і спричинився до єдиної сварки між Хірісофом та Ксенофонтом упродовж усього походу. А Епісфен уподобав хлопчика, привів його на свою батьківщину, і той був йому цілковито відданий.

/4/ Після цього вони пройшли у сім переходів, приблизно по 5 парасангів удень, до річки Фазіс, завширшки в 1 плетр. /5/ Звідти вони пройшли у два переходи 10 парасангів. На перевалі перед спуском на рівнину супроти них вишикувалися халіби[179], таохи[180] і фазіани[181]. /6/ Коли Хірісоф побачив ворога на перевалі, він зупинився на відстані приблизно 30 стадій від нього, не маючи наміру зближуватися колоною з ворогами, тому розпорядився, щоб командири підвели загони по лохах для утворення фаланги. /7/ Коли підійшов ар’єргард, він скликав стратегів і лохагів і сказав: «Вороги, як бачите, зайняли перевал через гори. Отже нам слід порадитися щодо найкращого способу дати бій. /8/ Я пропоную звеліти солдатам поснідати, а ми тим часом порадимося про те, коли нам перейти через гори, — сьогодні чи завтра». /9/ «Як на мене, — сказав Клеанор, — то мерщій снідаймо, і негайно берімо зброю і щосили вдармо на ворогів. Якщо забаримося сьогодні, то ті вороги, які нас бачать, наберуться ще більшого зухвальства і, звісно, тоді їх збереться значно більше».

/10/ Після нього Ксенофонт сказав: «Моя думка така: коли треба битися, то підготуймося до битви, аби стинатися якнайзаповзятіше. Якщо ми хочемо, не затримуючись, перейти через гори, то, як на мене, подбаймо про те, яким чином зробити це з найменшим ризиком, подумаймо про те, щоб це відбулося з якнайнезначнішими втратами. /11/ На око ця гора, що височить, простягається певно, на 60 з гаком стадій, але ніде, крім самої дороги, не видно, щоб десь чаївся ворог. Тому набагато краще буде спробувати прокрастися таємно до якоїсь безлюдної частини гори, випередивши таким чином ворога, аніж вести бій у складній за умовами місцевості, та ще й із озброєним ворогом. /12/ Набагато легше пробиратися без бою крутою дорогою, аніж іти шляхом по рівнині, маючи супротивників обабіч. Так само вночі, коли немає битви, надійніше рухатися, хоч і спотикаючись, аніж удень, вступаючи раз-пораз у сутички, зручніше і видиратися крутизною тим, хто іде вперед не б'ючись, аніж іде битим шляхом, відбиваючись від пострілів зусебіч. /13/ На мою думку, цілком можливо таємно захопити гору, бо ж ми можемо вийти поночі, коли нас не побачать, і відійти на таку відстань, що нас вороги й не помітять. Мені видається, якщо ми зробимо вигляд, буцімто маємо намір зробити вилазку тут, то решта гірських місць ще більше спорожніє, бо ж у такому разі вороги, мабуть, скупчаться, головним чином, у цьому місці.» /14/ «Зрештою, що я маю на увазі, кажучи про таємне захоплення? Адже наскільки мені відомо, Хірісофе, ви, лакедемонці, рівноправні громадяни, із самого дитинства вправляєтеся у крадіжках, і красти, якщо лишень це не торкається обумовлених законом предметів, вважається у вас не ганебним, а почесним учинком[182]. /15/ А для того, щоб крадіжник навчився утаювати свої діла, у вас узаконено звичай — якщо ви крадете дуже спритно і непомітно, вас не карають, якщо ж спіймають на гарячому, — шмагають батогами. Тож саме нагода для тебе згадати плоди виховання і подбати про те, щоб вас не накрили, коли прокрадатиметесь на гору, і не дали потім добрячого прочухана».

/16/ «Припустімо, що так, — сказав Хірісоф, — але ж мені-το відомо, що афінці теж неабиякі