Читати книгу - "Дім у Бейтінг Голлов"

Сьогодні, вересневого сонячного дня, з раннього ранку покоївка поралася у внутрішньому дворику. Виривала з корінням засохлі весняні квіти, обкопувала кущі троянд, обтинала малинове і барбарисове віття. Кванеша почула по радіо, що незабаром із Атлантики прийдуть затяжні дощі. Зміниться напрям вітру, від якого ще дужче баламкатиметься підвішений на металевий гак дерев’яний вітрячок, до тріскотіння якого звикли навіть дрозди. А Сюзен знала, що птахи зникнуть задовго до перших снігів. Тому вона годинами сиділа у плетеному кріслі. Дивилася на дроздів, відчуваючи своє поламане тіло і біль у кістках. З відхилених на веранді дверей їй чути, як Кванеша товчеться на другому поверсі, протираючи там підлогу або збираючи зі стін павутиння. Сюзен, накрита коцом із верблюжої шерсті, дрімає. А ближче до обіду Кванеша принесе їй склянку помаранчевого соку і сама сяде у таке ж плетене крісло. Вони питимуть сік і балакатимуть. Кванеша, з якою Сюзен зжилася від часу переїзду з Пітером до Парк Слоуп, майже тридцять років тому, мешкала у двох горішніх крихітних кімнатках з кухнею та власним входом.

- Залишилося кілька кущів - завтра, думаю, закінчу, - сказала Кванеша до Сюзен.

- Посидь, - попросила Сюзен.

За якусь мить Сюзен сказала, що їй хочеться до ліжка, бо тут занадто вітряно. Кванеша допомогла їй встати з крісла і притримуючи двері, провела з веранди у будинок.

Після автомобільного випадку, коли Сюзен, яка поверталася від приятельки з Філадельфії, витягли зі сплющеного «Інфініті» і гелікоптером перевезли до госпіталю, молодший син Йоахим намовляв продати будинок.

- Якщо тобі таке важливе це місце, на якому розсипано батьків попіл, то візьми з собою у вазон жменю цієї землі.

- У моєму житті занадто багато втрат.

- Цей будинок стає заважкий для тебе, мамо.

- Він тримає мене при житті. А що робити з Кванешею? Куди піде вона?

- Не знаю.

Будинок ще не продано. Йоахим, син Сюзен, переконав її, щоби завчасно підготуватися до переїзду. В неділю він приїжджав зі своєю дружиною. І вони енергійно пакували книжки, обгортали папером підсвічники, знімали зі стін картини. Було видно, що це приносить їм неабияке задоволення. І Сюзен розуміла чому. У пачках посеред вітальні було вже спаковано всі книжки. Син із невісткою оголили книжкові шафи в бібліотечній кімнаті, а Сюзен домовилася, що по них приїдуть із німецької бібліотеки. Рояль «Стейнвей» заповіла церкві. А частину меблів, які вона з Пітером купувала у Франції, а дещо підкуповувала в антикварних крамницях Нью-Йорка, син продавав через крейґліст. Велике дерев’яне крісло, декороване рослинним орнаментом і виноградними китицями, Сюзен за будь-яких обставин залишала собі, хоча сидіти на ньому було незручно. Колись продавець крамнички запевняв Пітера, що це дев’ятнадцяте століття. Картини у дорогих рамах, що їх Пітер скуповував по французьких провінційних галерейках, іще обіцяв подивитися експерт. Сюзен залишала собі велику картину, морський пейзаж Василя Кричевського, привезену з Венесуели. Картина була власністю її батька. І ще віолончель.

Виростала Сюзен у родині скрипкового майстра. Навіть якби вона виростала в родині бруклінського бакалійника, все одно дитинство залишається теплим спогадом на все життя. Батько винаймав майстерню на дванадцятому поверсі Карнеґі-Гол. А її мама, Ґертруда, німкеня з рудим волоссям і рясним ластовинням на лиці й руках, вела справи свого чоловіка. З дитинства у Сюзен сиділи у голові, наче птахи у гніздах, німецькі й українські слова, які вона плутала, розмовляючи то з мамою, то з батьком. Англійські прийшли до її свідомості пізніше, коли Ґертруда найняла домашню вчительку англійської - студентку Колумбійського університету, але швидко її позбулася.

Ще за життя Пітера Сюзен замовила у Нью-Йоркському суді справу своєї матері, датовану тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятим роком. У кількох паперових папках, що їх Сюзен принесла додому з архіву суду, були копії слухань автомобільної аварії, що сталася з її матір’ю у Квінсі. Розвізник молока по квінсівських крамницях запізно загальмував і вдарив материне авто в багажник. А наступне авто, що їхало за пікапом, не очікуючи такого розвитку подій, вдарило пікап із молоком. Отже, за твердженням адвоката Ґертруди, вона отримала подвійний удар і стрес. Від двох ударів Ґертрудине авто посунулося на пішохідний перехід. На щастя, там нікого не було. Суд тривав два роки і до всіх паперів було долучено кільканадцять рентґенівських світлин, які Ґертруда, як наполягав адвокат, робила кожних півроку, щоби довести, що від таких ударів у неї змістилися хребці. Сюзен було ясно, що мамина німецька настирливість була продиктована бажанням отримати грошову компенсацію. Справи вона не виграла, бо суддя не виявив на світлинах зміщення хребців. Не підтвердили цього також і незалежні медичні експерти. «їй потрібні були гроші. І, можливо, це був її шанс покинути батька», - думала Сюзен, перегортаючи світлини хребта своєї матері. І почала пригадувати їхній перший дім у Квінсі, десь біля Сьомої лінії сабвею. Дім був цегляний, на два поверхи. Сюзен тоді здавалося, що руде Ґертрудине волосся освітлювало кімнати. Вона пам’ятала, як ходила з мамою до крамниці, як гуркотів потяг над головою, як у батькових кишенях завжди було повно тирси.

Сюзен, дивлячись на дроздів, подумала про батька. Аж сахнулася такої думки про людину, яку викреслила зі своєї пам’яті ще у підлітковому віці. Дрізд, що підлетів до веранди, приніс спогад, якого вона не хотіла.

Кванеша кликала до обіднього столу, але Сюзен не хотілося їй відповідати. Вона пригадала собі лютневий дощовий день, що змінив її життя.

Багато років по тому, коли полковник Д. учинить самогубство, про що сповістить дочку адміністрація в’язниці, де його утримувано, а прах його стрясуть у землю Бронксу, Сюзен вирішить прочитати що-небудь про країну, де народився батько. У «Стренді» вона купить книжку про Російську імперію, громадянську війну і білу еміграцію