Читати книгу - "Чорна Індія"

В маленькій пристані гойдався пароплав, що мав назву «Роб Рой». Наші прогулянковці зайняли на ньому місця, і він відчалив від берега.

Озеро Катрайн має тільки десять миль довжини, а широке на дві милі. Над берегами видніли подекуди гори.

– Це озеро доволі влучно називають довгою голкою, – сказав Джемс Стар. – Кажуть також, що воно ніколи не замерзає, та я цього не знаю. Та не треба забувати, що воно колись було ареною подвигів чарівниці озера. Я певний, що коли б наш приятель Джек приглянувся гарненько до плеса озера, то побачив би у воді тінь красуні Олени Дуґлас.

– Чому ні, пане Стар? – сказав Джек Ріян. – Чому не можна побачити тої гарненької жіночки в озері Катрайн так, як духів у копальні в озері Малкольм?

В тій хвилині озвалися звуки національного шотландського інструменту «bag pipe» на переді покладу «Роб Роя». Гірняк, одягнений в народний стрій, співав під звуки інструменту. Пісня гірняка була проста, тиха, наївна. Можна було сказати, що ота простенька мелодія складається з пошуму вітру, журчання води та шелесту листя шотландських гір...

Джек Ріян був захоплений отим співом. Він знав ту пісню шотландських озер і почав підтягати своїм звучним голосом арію, в якій скривалися давні казки та легенди одвічних шотландських гір.

Була третя година пополудні. Західні береги озера Катрайн, менше гористі, видніли на овиді. У віддалі півмилі видко було вузький басейн, в якого глибині «Роб Рой» мав висадити наше товариство, що прямувало до Стірлінгу через Каллендер. Неллі була майже знеможена із-за такої кількости щораз то нових вражень. Вона тільки повторяла: «Господи! Господи!» – кожного разу, як тільки перед її очима виринала нова картина. Їй треба було дати кілька годин спочинку, хоч би тому, щоби закріпилися в ній спомини отої краси природи, яку вона бачила.

В тій хвилині Гаррі знов взяв її за руку і, поглядаючи на неї зворушений, сказав:

– Неллі, ми незабаром вернемось у наше темне підземелля! Чи не будеш жаліти того всього, що ти отут бачила в променях ясного сонця?

– Ні, Гаррі! – відповіла дівчина. – Я тямитиму те все, однак радо поверну назад до нашої копальні.

– Неллі, – говорив дальше Гаррі, даремно стараючись здержати своє зворушення, – чи ти хочеш стати моєю дружиною?

– Хочу, Гаррі, – відповіла Неллі, дивлячись на нього своїми ясними очима. – Якщо ти думаєш, що я можу виповнити твоє життя...

Неллі не докінчила ще своїх слів, коли тут сталося щось загадкового. Пароплав «Роб Рой» півмилі від берега затрясся сильно і пристанув. Він ударив передом об дно озера, і корабельні машини не могли рушити його з місця.

А сталося це тому, що озеро Катрайн у своїй східній частині почало опадати так, немовби в його дні утворилася діра, і нею почала протікати вода. За кілька хвилин воно висохло, бо вся вода увійшла в нутро землі.

– Ах, приятелі мої! – крикнув Джемс Стар, якби зрозумів нараз причину цього дивного явища. Нехай Бог хоронить Новий Аберфайль!

Того дня роботи йшли звичайним ладом у Новому Аберфайлі. В підземеллі чути було тут і там вибухи динаміту; тут стукали джаґани, розбиваючі верстви вугілля, там скрипіли машини, що порушували свердла в стінах пісковика. В долішніх галереях копальні котилися по шинах вагони, наладовані вугіллям, а автоматичні дзвінки давали знаки робітникам, щоби вступалися їм з дороги. Парові машини працювали з усієї сили, то підіймаючи, то опускаючи вінди, якими вивожувано вугілля на поверхню землі. Електричні сонця ярко освітлювали вугляне місто.

Робота йшла так, як щодня. Частина гірняків спочивала по нічній праці, друга зате працювала, не тратячи ні хвилини.

Симон Форд і Меджі усіли по обіді на дворі біля хатини. Старий гірняк курив люльку, набиту добрим французьким тютюном, а стара Меджі говорила про Неллі, про сина, про Джемса Стара та про їх прогулянку на поверхню землі. Де вони тепер? Що роблять в тій хвилині? Як вони можуть так довго там полишатися, чи їм не жалко за копальнею?

Нараз страшенний рев роздався в нутрі копальні. Немов якийсь величезний водопад увірвався в підземелля.

Симон Форд і Меджі зірвалися на ноги. В тій хвилині піднялася вода на озері Малкольм. Величезні хвилі залили беріг і почали підпливати під стіни хатини. Симон Форд схопив Меджі й почав утікати з нею на дах домика. В тій хвилині з усіх кінців вугляного міста роздалися крики. Мешканці, рятуючись від потопи, шукали рятунку навіть на високих прибережних скелях.

Всіх огорнув жах. Багато родин гірняків утікало в тривозі, щоби дібратися до горішніх поверхів копальні. Можна було лякатися, що море продерлося в копальню, бо тунелі підходили майже під