Читати книгу - "Ну чисто янгол!"

— Якушев! — обличчя в Томки раптом прибрало замисленого й ніжного виразу. — Іноді я думаю, що він навіть кращий за Сємєчкіна, правда?

Я насилу стрималася, щоб не розсміятися. Дрібний, верткий Якушев, який весь час кривиться та дражниться, й наша велика, войовнича, вразлива Томка. Що може бути з цієї пари?!

І тут із їдальні долинула повільна мелодія.

— Агов, не спіть! — намагався розворушити всіх чийсь голос, посилений мікрофоном. — Хлопці, де ж ви? Запрошуйте дівчаток! Коли ще випаде нагода?

— Е-е-е… Це… — до нас із Тамаркою підлетів розпашілий Якушев. — Андрєєва, слухай, я тобі хотів сказати…

«Ой, невже він зараз почне запрошувати мене на танець? Ото незручно перед Томкою буде…»

— Я тобі, Вірко, хотів сказати спасибі! — провадив Якушев цілком навіть серйозно. — За те, що конкурс кльовий вийшов. Суперський! — тут він повернувся до Тамари, глянув знизу вгору їй у вічі й, досі ще звертаючись до мене, продовжив: — А тобі, Томко я інше хотів сказати… Загалом, хочу запросити тебе на танець, товаришко Крючкова.

— То запрошуй! — насупилася напружена Тамарка.

— Ну, це… Ну, загалом… — м’явся Якушев.

— Добре, пішли! — Тамарка не витримала, згребла кавалера в оберемок і потягла в темінь дискотеки. Якушев при цьому мав цілком щасливий вигляд. О, діла!

Неподалік від Якушева з Крючковою, які тупцювали на місці, танцювали Танька з Гаврилкіним. Здорово! Здається, вони тут найгарніша пара…

— Вірка попросила, я й сказав. Ми ж знали, що ти за дверима слухатимеш… — долинули до мене плутані Гаврилкіні виправдання. Ой, тепер доведеться з Танькою стосунки з’ясовувати за Ангелінині штуки. Скажу, що для користі справи! Або там, що сама не відала, що творила! Ух…

— Ні, ну Тань, ну ти чого? — не вгавав Гаврилкін. — Знайшла, на що ображатися!

— Ото ще, — пирхала Танька. — Потрібен ти мені триста років… Ще ображатися на тебе…

Але танцювати не переставала. Виходить, все-таки потрібен, чи не так?

— Пробачте, можна вас запросити? — пролунало над самим моїм вухом. Я підняла очі й відразу взялася завзято їх терти, щоб розвіяти міраж.

— Щось трапилося? — співчутливо поцікавився міраж. Я відчайдушно замотала головою. Чи то щоб повідомити, що нічого не трапилося, чи то щоб витрусити з голови цю мару.

— Ну, тоді… — мара взяла мене під руку й повела до танцюючих.

Як повідомили потім відмінниці, котрі спостерігали збоку, Танька з Гаврилкіним відразу відкотилися на друге місце. Найкрасивішою танцюючою парою вечора одноголосно були визнані ми з Ванею.

— Я давно помічав, що ти в нас особлива… Але сьогодні… Коли довідався, що це ти була режисером виступу наших на конкурсі… Ти молодець!

— Це не я, — вже кому-кому, а Сємєчкіну брехати не хотілося, — це мій янгол-охоронець! — я відразу спохопилася. — Але ти не думай, я для неї теж дещо зробила. Нітрохи не гірше!

«Ой, що я мелю? Зараз він почне вважати мене божевільною, злякається і втече!»

— Кажу ж, особлива! — тихенько прошепотів Сємєчкін, не зводячи з мене очей. А про божевілля нічого не сказав. І навіть не подумав, зважаючи на те, що й далі танцював і посміхався.

А далеко вгорі, у світлі прожекторів, промені яких раптом зійшлися в коло, утворилася ледь помітна арка. На мить у ній з’явилися напівпрозорі обличчя моїх любих знайомих. Моя Ведмедик по-змовницьки підморгувала, Царівна радісно посміхалася, Ангеліна просто дивилася і, здається, як і я, не зовсім вірила, що той самий Ваня Сємєчкін танцює зараз зі мною…