Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Смутна доба 📚 - Українською

Читати книгу - "Смутна доба"

242
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смутна доба" автора Микола Смоленчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 160
Перейти на сторінку:
волоцюг, їх тепер бродило по всіх дорогах, докинули наповнений різним дріб'язком селянський віз, мабуть, теж крадений, і напали на старого кобзаря на обочині шляху. Кобзу вони уже закинули на воза, туди полетіла й латана торбина, злякавши двох конячин, що повісили голови в передку драбинчака.

Нападники побачили, що поводирем у кобзаря дівчина, і вирішили учинити над дитиною наругу. Дівча вирвалося з рук першого волоцюги і гайнуло через придорожній рів до сосняка, зчинивши гучний вереск, сліпий кобзар безпорадно рвався у різні боки, тицькаючи у пустий простір сукуватою палицею, як шпагою.

Не покидаючи коня, Сагайдачний перемахнув через придорожній рів і заходився шмагати нападників нагаєм.

— Розбишаки вошиві! Утрьох на немічного старця і малолітню дитину!..

 Господи, що у тих прошаків[129] можна взяти, як це низько треба опуститися! І коли вже поводирями перестануть ходити дівчатка? Чому кобзарі тому потурають, хай вони й сирітки, без батька-матері?!

Смикаючи повіддя сюди і туди, Сагайдачний полосував нагаєм по спинах і головах нападників. Насильники покинули свою жертву.

Дівча шугнуло до сліпого. Ухопило його тремтячу протягнену руку і з жахом бігало очима за розбишаками, які, не чинячи ніякого опору, пробували втекти від розлютованого вершника.

Від воріт помітили колотнечу, до звороту дороги скакав гурт реєстровців. Подорожній допомоги не потребував, так і не витягнувши шаблі, він усе ще працював нагаєм, не стримуючи обурення.

— На старця і малолітню дитину!

Волоцюги валялися на землі, прикривали руками обличчя, щоб захиститись від нагая. А вершник наче осатанів, правив коня прямо на лежачих.

— Черва у людській подобі! Слизота!

Винищувати потрібно таких, щоб не порочили людського роду. Смута, що розтеклася по обидва боки Дніпра, викинула на поверхню всю цю нечисть і не було від неї ніякого порятунку.

Реєстровці, що прискакали, поскручували волоцюгам руки. А як упізнали подорожнього, підскочили, наче їх правець вигнув.

— Пане полковнику?! Чому ви один!?

Той не знайшов за потрібне відповідати.

— Цих трьох до буцегарні[130], а потім стратити на Козиній площі. Чуєте, запороти до смерті, зібравши увесь Київ. Такий мій наказ! А кобзаря та його поводирку, — показав на старшого, — оприділити від мого імені до приюту, що при Богоявленському монастирі нa Подолі. Майно, котре на возові, кобзареве. Разом з кіньми.

І поскакав униз до Хрещатика, бо час не ждав.

Новий цар

Стояла чудова літня пора. Урочистий поїзд[131], що рухався з Тули, мав зупинитись поблизу Коломенського — царське шатро[132] розбивали посеред луків на вилучині Москви-ріки. Про те, що царевич робитиме тут зупинку, оголосили всім, навіть посли виїхали з Москви назустріч Дмитрію. Гаврило Пушкін перекинув козаків на допомогу царським слугам, котрі приїхали сюди готувати великий бенкет; Левко Розтопча, він облазив в Холодному яру найвищі дерева, допомагав затягнутим у тісні лівреї[133] немолодим слугам розбивати царський намет — величезну шовкову споруду на десятки кімнат з бенкетним залом на двісті персон.

— Такого шатра я ще не бачив! — дивувався Покрова.

— Цар-сь-кий! — розтягнув сивоусий лакей в одязі з позументами[134]. — Шатра тепер у вельмож модні!

Прибула царська кухня з величезними запасами живності та вин, навезли гори дорогого посуду. В тилах царського намету кухарі заходились готувати страви, наповнили усю низину духмяними пахощами. Як завжди існувало у слов'ян, слугам кількох годин не вистачало, козаків із посольства так запрягли, що вони навіть прогледіли появу царевича.

Царський поїзд рухався повільно, до присланої з Москви прямо таки золотої царської карети стікалися людські товпища, Дмитрій зупинявся коло них, сходив на землю, щоб поговорити з людьми, бідні вони чи багаті, не скупився на обіцянки. Хотів дати людям віру, що при ньому їм житиметься краще. Вірили в це він і ті, хто його слухав.

Козакам дозволили покинути кухню,

1 ... 40 41 42 ... 160
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смутна доба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смутна доба"