Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відьомська доба 📚 - Українською

Читати книгу - "Відьомська доба"

501
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відьомська доба" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 96
Перейти на сторінку:
Чугайстри брехали. Кожний кат шукає собі виправдання — убитий, мовляв, був напрочуд гидким суб’єктом. Нявки — не люди…

Докія — не людина?!

І він заплакав од щемкого каяття.


Каяття надало йому сил. На світанку наступного дня він уже цілував подругу в уста, які швидко теплішали, і почуття провини перед нею було таке велике, що навіть не довелося долати бар’єр першого дотику. Дюнка була жива, вона дивилася злякано і закохано, і Клав сказав їй, що сьогодні виконає будь-яке її бажання. Хоче бачити її щасливою.

Дівчина закліпала. Клубок підступив йому до горла — так давно він пам’ятав цю її звичку. Знак розгублености, подиву, збентеження; «кліп-кліп» довгими віями. Тільки цілковитий кретин зможе після цього повірити, що «це не люди. Порожня оболонка…»

У нього звело щелепи. Від люті.

— Я хочу… — несміливо почала Дюнка. — На повітря. До лісу… Весна ж.

Клав закусив губу. Місто та передмістя — повні небезпек і ворогів, але бідна дівчинка, як вона знудьгувалася у чотирьох облізлих стінах. Як їй задушливо і самотньо…

— Підемо, — прошепотів він. — Погуляємо…

За дві години дороги він утомився, як за цілий день безперервного іспиту. Вони тричі змінювали машини, і шлях їхній виглядав химерною кривою — зате жодного разу не зустріли ні поста дорожньої інспекції, ані наряду поліції.

Патруль чугайстрів вони бачили лише одного разу, здалеку. Клав завмер і відчув, як у його руці крижаніє волога Дюнчина долоня; кілька довгих секунд світлофор витріщався жовтим оком, потім змилосердився і спалахнув зеленим, машина повернула геть од патруля…

За містом панувала весна.

Вони вийшли з машини на півдорозі поміж двома кемпінгами — й одразу ж заглибились у ліс. Дюнка замітала полами плаща перші зелені травинки, картатий кашкет її з’їхав на потилицю; Клав тримався поруч і ледве тамував бажання закурити.

Двічі вони зустріли такі самі парочки, одночасно полохливі й доброзичливі; Дюнка посміхалася і махала їм рукою. Клав м’яв пачку в кишені та відчував, як крижана брила, яка з’явилася у грудях опісля зустрічі з чугайстрами, потроху тане і зникає. Ніхто не забере в нього кохану. Ані силою, ані брехнею. Ось так.

Вони сиділи перед крихітним вогнищем, підкладали до нього пухирчаті ялинкові гілочки і дивились одне на одного крізь тремтливе повітря. Здавалося, обличчя Дюнки танцює. Темні пасма на чолі, вологі очі, вуста…

Солонуваті на смак. І зовсім не холодні. Язик шерхкий, мов у кошеняти. А шкіра пахне не водою — весняним димом ялинкового багаття.

Він часто дихав, стримуючи… сльози, чи що? Не пам’ятає він своїх сліз. На могилі Дюнки, начебто. Давно. Тільки тепер він повірив нарешті в її реальність. Твердо, без сумнівів. Обійняти…

Споночіло. Зненацька. І навально. Весна — усе ж таки не літо.

— Дюно, чуєш, наче поїзд.

Колеса стукотіли цілком виразно. Залізо до заліза.

— Підемо туди, — тихо попрохала вона. Це були її перші слова за кілька щасливих годин; мабуть, вона змерзла і боїться. Хоче додому…

Личинка здорового глузду дряпнула його гострою незручною лусочкою; ВОНА не мерзне.

Геть, — сказав він почварі. Зняв куртку. Накинув на Дюнчині плечі поверх плаща — і впіймав вдячний погляд. У грудях стало тепло та тісно — змерзла дівчинка. Моя…

Простували навмання. Зовсім смерклося. Вогко і незатишно. Від землі підіймалась імла; знову застукотіло залізо, ближче і лівіше. Клав пришвидшив кроки. Дюнка спотикнулась.

— Не втомилася? Коли що, я тебе на руки…

— Ні-і…

— Як знаєш.

Хвилин за десять у млі з’явилися далекі вогники.

Не станція — швидше, роз’їзд. Чотири… ні, шість пар мокрих од сльоти рейок, громіздка стрілка, ледь видна в тумані споруда — чи то барак, чи то майстерня. Окремо — будиночок доглядача; хрипло гавкнув собака.

У дитинстві Клав боявся залізниць. Надто яскрава уява не витримувала видива важких, невідворотних коліс — одразу вбачала під ними… Він хворобливо помасував зап’ястки:

— Тут навіть електрички не зупиняються. Підемо, Дюнечко, я розпитаю, куди нам тепер…

— Давай залишимося тут, — прошепотіла вона.

Клав не розчув. Не захтів:

— Що?

— До ранку.

— Ну, — він невпевнено знизав плечима. — Може, у нас і не залишиться іншого виходу. Але ж уночі зимно?

— Ні, — впевнено сказала Дюнка.

В будиночку доглядача нікого не було; пес похмуро гарчав на ланцюзі, на дверях записка: «Яруше, я пішов до дев’ятої, занеси хлопцям у ґараж». Про всяк випадок Клав постукав з хвилину і підбадьорив себе тим, що, коли десь тут є «ґараж», то й автомобіль знайдеться…

— Дюно!..

Далеко-далеко виник невиразний шум, що, проте, упевнено наближався. Поїзд.

Клав огледівся. Морок наче змовився з туманом — власного носа не видно, не те що невисокого перону, де, за домовленістю, чекала його Дюнка. Білі ліхтарі не світили, а світилися — самозакохані, нікому, крім себе самих, непотрібні. Мов полуди.

Брязкіт коліс. Клав відчув тремтіння рейок під ногами і спитав себе: якою, власне, колією йде потяг?

Грюкіт. Запах заліза та гарива; Клав наштовхнувся грудьми на холодне каміння і з подивом зрозумів, що це перон. Не такий уже й низький.

Лютим, безжальним світлом три сліпучих ока прорізали габу мряки, струменисту і глевку. Збурений гудок мало не роздер Клаву вуха; він одним стрибком злетів на перон і відскочив од його краю.

Поїзд мчав, не знижуючи швидкости через таку дрібноту, як роз’їзд; тупа, самовпевнена купа заліза. Напевне, машиністу повідомили, що шлях відкрито, а доглядач пішов у

1 ... 40 41 42 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьомська доба», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Відьомська доба» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьомська доба"