Читати книгу - "Робін Гуд"

Здавалося, цей добродушний велетень навмисне хотів познущатися з Тепуса. Одну за одною він пустив дві стріли так, що вони зірвали оперення на стрілах його суперника, але все ж таки лягли ближче до центра. Третьою стрілою Маленький Джон повторив улюблений трюк лісовиків: пустив її так, що вона описала в повітрі граціозну криву і, вибивши з центра стрілу Тепуса, впевнено зайняла її місце.

Король не вірив своїм очам.

— Слово честі, — вигукнув він, — цей хлопець вартий титула герцога або міцної шибениці! Не інакше, він водиться з самим сатаною! Ніколи ще я не бачив, щоб хтось так стріляв!

— Рахунок зрівняно, мілорде, — мовила королева. — Тепер подивимось, що нам покажуть Гільберт та Робін Гуд.

Гільберт вийшов на старт і впевнено послав усі три стріли в яблучко. Це був його найкращий результат. Але в центрі яблучка, коли придивитись уважно, між стрілами залишилася маленька шпаринка.

— Добра робота, Гільберте! — поздоровив стрільця Робін Гуд. — Ти гідний суперник, і з тобою варто позмагатись. — Говорячи це, він став у бойову позицію. — Коли б ти поклав одну стрілу от сюди, — Робін вистрілив раз, — другу сюди, — він вистрілив удруге, — а третю сюди, — і він вистрілив востаннє, — тоді, можливо, король і мав би підстави оголосити тебе першим лучником Англії!

Але останні його слова потонули в шаленому ревові й оплесках, які доводили, що досі ніхто з присутніх не бачив нічого подібного. Перші дві стріли Робіна заповнили крихітний простір, що залишався в центрі яблучка, а третя вгризлася між ними; і всі три, ставши вряд, ніби утворили одну широчезну стрілу.

Вражений король сердито підхопився з місця.

— Гільберта ще не переможено! — вигукнув він. — Хіба його стріли не влучили в центр мішені? А за всіма правилами це найкращий результат у стрільбі з лука!

Робін низько вклонився.

— Як вашій величності буде завгодно, — мовив він. — Але дозвольте мені поставити власну мішень, і ми повторимо все спочатку.

Король похмуро махнув рукою. І тоді Робін повторив другий улюблений трюк лісовиків: на те місце, де раніше стояла мішень, він встромив у землю тоненьку лозинку, очищену від кори.

— Ну, друже Гільберте, — весело гукнув він, — гадаю, ти зможеш вцілити в цю мішень!

— Куди там вцілити, — відповів Гільберт, — я ледве бачу її звідси. Але заради честі короля все ж спробую…

Проте цей постріл був для нього фатальним, бо стріла спокійнісінько пролетіла собі повз лозинку.

На лінію стрільби знову вийшов Робін Гуд. Він ретельно перевірив тятиву й уважно вибрав стрілу. Потім серед мертвої тиші розтягнув аж до скроні свій лук, швидко прицілився і вистрілив. Стріла тонко просвистіла в повітрі і зрізала лозинку, наче ножем.

— Слово честі, у вас чарівничий лук! — вигукнув Гільберт. — Мені навіть не снилося, що так можна стріляти!

— А ви б прийшли повчитися до нас у зелений ліс, — подружньому мовив Робін, — бо ж лоза не росте на лондонській бруківці.

Розлючений король зірвався з місця й подав суддям знак розподілити призи. Він не промовив до королеви жодного слова — мовчки вийшов з ложі, похмуро сів на коня і у супроводі своїх синів та почту поїхав з турніру. Коли він проїжджав повз своїх лучників, ті шанобливо схиляли перед ним коліно. Та король лише обпік їх зневажливим поглядом і, пришпоривши скакуна, перейшов на галоп.

Підвівши руку, королева підізвала до себе розбійників. Ті підійшли і схилилися до її ніг.

— Ви мені чудово послужили, — мовила королева, — хоча я дуже шкодую, що це розгнівило короля. Проте боятись вам немає чого: його величність завжди дотримує слова. А до тих призів, які ви чесно завоювали, я додаю ще гроші, які виграла в короля та мілорда єпископа Герфорда. Купіть на них для всього товариства найкращі мечі, які тільки можна знайти в Лондоні, і назвіть їх мечами королеви. А потім покляніться перед ними до кінця своїх днів захищати всіх бідних, знедолених і всіх жінок.

— Клянемось, — урочисто відповіли Робін Гуд та його друзі.

Королева дозволила всій п'ятірці йоменів поцілувати їй руку, потім підвелася з трону і разом із фрейлінами пішла з ложі. Тієї ж миті навколо Робіна та його друзів з'юрмилися всі королівські лучники. Кожному з них кортіло ближче познайомитися з тими, про кого вони так багато чули. А позад лучників гув і штовхався величезний натовп глядачів, які теж намагались хоч одним оком поглянути зблизька на знаменитих розбійників.

— Та що це! — засміявся Маленький Джон. — Адже ми не ярмаркові клоуни!

Нараз повернулися з наради судді й, відповідно до вказівки короля, оголосили імена тих, кому дісталися призи. Робін одержав гаманець з чотирма десятками золотих фунтів, Маленький Джон — теж гаманець, але з чотирма десятками срібних пенні. Алану Дейлю присудили оздоблений золотом ріжок. Юнак був дуже радий, бо він і на дудочці грав не гірше, ніж на срібнострунній арфі. Та коли мова зайшла про дві бочки рейнського вина, дві бочки англійського нива і п'ятірку найжирніших оленів, Робін сказав:

— Ні, навіщо нам потрібне те вино і пиво так далеко від рідного лісу? І де воно таке видано, щоб у Шервуд тягти звідси оленів, коли там і своїх вистачає? Слово честі, Гільберт і Тепус непогано стріляли. Залишмо ж для них