Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Зірка КЕЦ 📚 - Українською

Читати книгу - "Зірка КЕЦ"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зірка КЕЦ" автора Олександр Романович Бєляєв. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 61
Перейти на сторінку:
значить «на сьогодні»? — заперечив Тюрін. — День на Місяці триває тридцять земних днів. То ви тридцять днів не зрушите з місця?

— Зрушу, — примирливо відповів Соколовський. — А якби ви сиділи біля руля, коли ми вилітали з цієї бісової щілини, то зрозуміли б мене і говорили б інакше.

Тюрін подивився на втомлене обличчя Соколовського і замовк.

Ми вирішили поновити запас кисню в скафандрах і розійтися в різні сторони, не віддаляючись, однак, дуже один від одного.

Я пішов до найближчої ущелини, яка зацікавила мене своїм виглядом. Скелі були забарвлені у червонясті й рожеві тони. На цьому фоні яскраво вирізнялися густо-зелені плями неправильної форми, очевидно, прошарки іншої породи. Створювалось дуже красиве сполучення барв. Я підійшов ближче і поступово заглибився в каньйон. Одна стіна була яскраво освітлена Сонцем, на другій сонячне проміння проходило в скісному напрямі, залишаючи внизу темний гострий кут. Але відбите світло добре освітлювало і тіньову частину.

У мене був чудовий настрій. Свіжий кисень вливався в легені п’янким струменем. В усіх членах надзвичайна легкість. Мені часом здавалося, що я сплю. Захоплюючий, чудесний сон! Я йду по Місяцю. Можу торкатися до місячних скель, підкидати вгору «кусочки Місяця». Я навіть заспівав якусь пісню, що рідко зо мною трапляється. Обабіч простягалися бокові розколини-каньйони. В одному з них виблискував «водопад» навіки застиглих самоцвітів. Вони притягли мою увагу і я звернув праворуч. Потім звертав ще і ще раз. В місячних горах значно більше глибоких розколин, ніж у земних. Це цілий лабіринт каньйонів. В них легко заблудити. Але я старався запам’ятати дорогу. І всюди ці зелені плями. В затінку вони мали рудий, майже чорний колір, у напівзатінку — яскраво-бурий, на освітлених місцях — яскраво-зелений. Дивна зміна забарвлення, беручи на увагу, що на Місяці немає атмосфери, яка може змінювати відтінки кольорів. Я підійшов до однієї зеленої плями і придивився. Ні, це не вихід гірської породи. Пляма була опукла і з вигляду здавалась м’якою, як повсть. Розмірковуючи над цим, я сів на камінь, не зводячи очей з плями.

І нараз мені здалося, що пляма трохи пересунулася з місця від тіньової смуги в напрямі до світла. Обман зору! Я занадто напружено дивився на пляму. Але я зацікавився і почав стежити, зробивши в думці позначку на складці гірської породи. Через кілька хвилин я вже не мав сумніву — пляма зсунулася з місця. Її край перейшов у тіньову рису і почав зеленіти на моїх очах.

Що ж, нарешті, являють собою ці рухомі плями?.. Я схопився і підбіг до стіни. Учепившись за гострий виступ скелі, дотягнувся до найближчої і відірвав м’який, ніби повсть, клапоть. Він складався з дрібних ниток ялиноподібної форми. Рослини! Авжеж, це рослини! Місячний мох. Оце так відкриття! Тюрін мав рацію: на Місяці знайдеться робота і для біолога. Я відірвав другий клапоть — від бурої плями. Цей клапоть був зовсім сухий. Повернув його і побачив білясті «горішки» з подушечками-ссальцями.

Біологічна загадка. З вигляду цю рослину можна скоріше віднести до мохів. Але ці ссальця? «Корененіжки»? Рослина, яка може пересуватись, щоб іти за сонячним промінням… Її зелений колір залежить, звичайно, від хлорофілу. А дихання? Волога? Звідки вона її бере?.. Мені пригадались розмови на Кеці про небесні камені, з яких можна добувати і кисень, і воду. Ясна річ, в цих каменях є у зв’язаному вигляді кисень і водень, — елементи, що входять до складу повітря і води. А чом би й ні?.. Хіба земні рослини не є чудесними «фабриками» із надзвичайно складним хемічним виробництвом? І хіба наші земні рослини, як от, наприклад, «Ієрихонська троянда», не мають здатності завмирати від спеки та відсутності вологи і знову відживати, зеленіти, бувши поставлені в воду? Місячної холодної ночі ці рослини сплять, а при світлі Сонця «хемічна фабрика» починає працювати, виробляючи все, що потрібно для життя. Рух? Але й земні рослини не зовсім позбавлені його. Пристосовуваність же організму безмежна.

Браво, Артем’єв! Ти відкрив рослини на Місяці. «Місячний мох Артем’єва», — це краще, ніж Артем’євські гейзери.

Я назбирав повну торбу моху і в найкращому настрої рушив назад, щоб скоріше похвалитися своєю знахідкою.

Пройшов до кінця бокового каньйону, звернув праворуч, ще раз праворуч і спинився. Тут я повинен був побачити блискучі розсипи рубінів та діамантів, але не побачив їх. Пішов назад, повернув у другий каньйон. Зовсім незнайоме місце. Ось що значить розпорошити свою увагу. Поки я думав про мох, збився з дороги. Але нічого. Треба тільки швидше вийти на головний каньйон, там дорога пряма.

Я прискорив кроки. Уже не йшов, а стрибав. І раптом спинився здивований. Переді мною викривалось урвище із зовсім незнайомим краєвидом. По той бік прірви височіли гірські пасма. Серед них вирізнялися три гірські вершини зовсім однакової висоти. Вони виблискували, як голови цукру. Я ще ніколи не бачив таких білих вершин.

Розуміється, це не сніг. На Місяці не може бути снігу. Можливо, що гори крейдяні або гіпсові. Але справа не в горах, а в мені. Я заблудив, і заблудив як слід. Це було очевидно. Мій чудовий настрій змінився тривогою. Увесь цей незвичайний місячний світ раптом ніби повернувся до мене другим боком. Який ворожий був він людині! Тут немає ні наших земних лісів, ні ланів та лук з їх квітами, травами, рослинами, птахами й тваринами. Тут немає річок і озер, багатих на рибу. Місяць — скнарий Кощей, який не нагодує і не напоїть людину. Заблудивши на Землі, можна цілими днями підтримувати своє існування хоча б корінням рослин. А тут? Крім голих скель — анічого. Хіба що тільки цей мох. Але він, мабуть, такий же неїстівний, як пісок. А якби навіть навколо мене були молочні річки та кисільні береги, я все одно загинув би з голоду, терплячи муки Тантала, бо не міг би зняти свого скафандра.

Скафандр! Я згадав про нього, і ніби льодовий холод світових просторів пройшов у моє тіло. Вся «місячна» атмосфера, яка дає мені можливість дихати і жити, вміщена в одному балоні за моєю спиною. Її стане на шість годин, ні, менше, бо минуло вже годин зо

1 ... 40 41 42 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірка КЕЦ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зірка КЕЦ"