Читати книгу - "Емісар"

А за кілька днів перебування у квартирі одного разу вночі мені стало спекотно поруч з нею. На мої дотики Інга не реагувала.

— Можна мені під твою ковдру? — запитав я.

— Ти змерз?

— Трохи.

Вона лежала спокійно і просто мовчки дозволяла мені те, що я просив. А я вже не міг зупинитися, навіть розуміючи це. Тому ночі кохання не вийшло. Ми навіть не займалися коханням — таке визначення аж ніяк не підходило. Просто, як кажуть у широких колах, вона мені дала. Проте безсоння минуло. А зранку я запитав:

— Скажи, це тобі не потрібно? — і зустрівшись з її спокійним поглядом, пояснив: — Просто склалося враження, що учора ти зробила мені послугу. Не хотілося б бути тобі «внапряг». Тим паче, поруч є дехто привабливіший як чоловік… Я не ображуся. Просто скажи, щоб я розумів і не діставав тебе.

— Володю, не ускладнюй, — відповіла вона. — І без того усе непросто. Бракувало ще тільки особистих образ. Скажу тобі чесно: мені воно не в голові. Але якщо тобі потрібно, то… Звісно, я не хочу, щоб ти вставав зранку невиспаний, або пішов до якогось борделю і встряг там у пригоди. Зрозумій, що в цій ситуації бажання у відповідь ти в мене не викличеш, тому просто не зловживай.

— Зрозуміло, — похитав я головою. — Ми наче як взялися виручати одне одного у важких ситуаціях, тому, виходить, ти мусиш…

— Володю…

— Все! — я підніс обидві руки, закриваючи тему. — Я не образився, не переживай. Обіцяю тобі не робити дурниць і без вагань звертатися до тебе за сексуальною допомогою, якщо помиратиму без цього.

На цю штуку я натрапив випадково, зайшовши до сувенірного маркету нашої діаспори, заставленого вишиванками, писанками, люльками та іншою національною атрибутикою. Козацька шабля сама попросилася до рук. Це був сувенірний варіант — аби лише повісити на стіну. Метал «ніякий», та руків’я виявилося зручним, а вклеєні у заглибини штучні «смарагди» дуже вдало прикрашали цю бутафорську зброю.

— Що це? — здивувалась Інга. — Де ти взяв? Навіщо воно тобі? У нас що, грошей забагато?

— Не хвилюйся, це коштує копійки…

Вона була значно легша від справжньої, але в руці відчувалася приємно. Кімната Марка була ширшою, і я махнув шаблею, викручуючи кисть і спрямовуючи клинок повз тіла. Усе вийшло. Вона танцювала по черзі то в одній, то в іншій руці. Якби згори йшов дощ, половина крапель на мене не впала б. Інга дивилася кілька хвилин, спираючись на одвірок, як і належить дивитися жінкам на іграшки дорослих чоловіків.

— Тепер ми сміливо можемо брати штурмом найкрутіший байкерський клуб Чикаго.

І вона зникла у кімнаті.

Марк побачив моє придбання наступного ранку. Це була неділя. Обличчя його не виказало найменшого інтересу, проте він зняв шаблю зі стіни.

— Це бутафорія, — пояснив я. — Не подумай, що ми озброюємося проти тебе.

— Проти мене немає сенсу озброюватись, — знизав плечима Марк.

— Самовпевненість підводила багатьох великих людей, — посміхнувся я.

Замість відповіді він простяг мені шаблю і вийшов до своєї кімнати, зробивши мені запрошуючий жест.

— Цього ще бракувало! — зірвалася з місця Інга.

Та коли починаються справжні чоловічі розмови, мовчать навіть такі жінки.

Марк стояв навпроти мене за якихось чотири кроки, голіруч.

— Ти ж без зброї…

— У цьому випадку це не обов’язково.

— Все-таки метал… Що як пораню тебе?

— Не хвилюйся.

— Я не нападатиму на беззбройного.

Інга мовчки спостерігала за ідіотизмом, який розпочали двоє чоловіків, один з яких, на її думку, був без сумніву божевільним, а другий… напевно, наполовину.

Танець клинка у моїх руках не справив на нього жодного враження. Марк стояв нерухомо, очікуючи, нарешті, коли я перейду до серйозних дій. Зламана ручка від швабри у його руці, як на мене, виглядала ще більш непереконливо.

Я ступив крок уперед і зробив випад, але Марк просто ухилився. І тоді я рубонув з усієї сили. Але він вперто не бажав використовувати свою недосконалу зброю і лише ухилявся у цьому замкненому просторі. А я насів на нього від душі, і коли закінчився весь арсенал прийомів, запозичених мною свого часу не лише у школі каскадерів а й з різноманітних наукових джерел, Марк сам пішов у наступ. Та я не був тумаком у цій справі, здавалось, я зараз проштрикну його. Але сталося незрозуміле. «Шабля» Марка зробила якийсь неймовірний рух по колу, завертаючи мою і спрямовуючи її ефес просто у вільну руку того ж Марка. І тієї миті, коли його пальці перебирали у мене зброю, ручка від швабри вже «зносила» мою голову. На секунду я просто закляк на місці, але процес, як то кажуть, пішов, і я, хоча вже мав би бути без голови, кинувся на нього голіруч. Надовго мене не вистачило і скоро я лежав притиснутий до збитого килима з заламаними обома руками. Якби він не переживав за те, що може мене покалічити, усе сталося б набагато швидше.

Інга спостерігала за двобоєм нерухомо, зі скляними очима, потім повернулась і вийшла. Ще до його початку, передчуваючи свою поразку, я думав, як подивлюся потім їй у вічі. Програвати перед гарними жінками особливо неприємно. Та тепер я взагалі забув про її існування.

— Покажи мені ще раз. Будь ласка… — твердо промовив я, простягаючи йому тепер уже шаблю і озброюючись ручкою від швабри. — Тільки не так швидко.

— Не можна використати один прийом, не знаючи усієї науки, — розвів руками Марк.

— Я не збираюся використовувати, — похитав я головою. — Просто хочу вивчити його.

— Тоді навіщо тобі? — не зрозумів Марк.

Він глянув на мене як на дивака ще тоді, коли побачив шаблю на стіні. І я пояснив, розповівши про свою мрію вже другій людині. Марк