Читати книгу - "Вірнопідданий"

— Відмова магістрату була цілком антинаціональна, — заявив Ядасон.

— Ми повинні високо тримати національний прапор, — зажадав Дідеріх.

Бургомістр підняв руки.

— Панове, я це знаю. Але я ж тільки голова магістрату і мушу виконувати його ухвали. Змініть стан речей! Доктор Ядасон ще пам’ятає наші суперечки з урядом через учителя соціал-демократа Реттіха. Я не міг покарати цю людину. Фон Вулькову відомо, — бургомістр примружив одне око, — що в інакшому разі я б це зробив.

Вони помовчали, дивлячись один на одного. Ядасон сопів носом з таким виглядом, наче він уже досить наслухався. Але Дідеріх уже не міг зупинитися.

— Лібералізм — це перше насіння соціал-демократичної зарази! — вигукнув він. — Такі люди, як Бук, Кюлеман і Еуген Ріхтер, збуджують зухвальство в наших робітників. Моє підприємство покладає на мене велику відповідальність і важку працю, а тут ще конфлікти з робітниками. А чому? Тому що ми не даємо одностайної відсічі червоній небезпеці; тому що є підприємці, які йдуть на повідку в соціал-демократів, як, наприклад, зять старого Бука. Робітника Лауера беруть участь у прибутках його фабрики. Це неморально! — Тут Дідеріх заблискав очима, — Бо це підриває порядок, а я дотримуюся того погляду, що в наш суворий час порядок потрібніший, ніж будь-коли раніше, і тому нам необхідна тверда влада, як її розуміє наш блискучий молодий кайзер. Я заявляю, що у всьому і беззастережно відданий його величності… — Тут обидва його бесідники низько вклонилися. Дідеріх відповів їм поклоном і далі блискав очима. — На противагу демократичній маячні, в яку ще вірить відживаюче покоління, кайзер є представником молоді, найіндивідуальнішою особою, людиною пориву і надзвичайно оригінальним мислителем. Наказувати має один! В усіх галузях державного життя! — Дідеріх засвідчив свій рішучий і безкомпромісний напрям думок і заявив, що старому вільнодумному нехлюйству пора і в місті Нецігу покласти край раз і назавжди.

— Настають нові часи!

Ядасон і бургомістр мовчки слухали, поки він не висловився до кінця; асесорові вуха при цьому ще побільшали. Потім він проверещав:

— І в Націґу є віддані кайзерові німці!

А Дідеріх ще голосніше:

— А з тими, хто думає інакше, ми колись познайомимося ближче. Тоді ми побачимо, чи деякі родини заслуговують на те становище, яке вони посідають. Уже не кажучи про старого Бука. Хто його родичі? Із синів — один став селюком, другий спився, зять — соціаліст, а про дочку говорять…

Всі перезирнулися. Бургомістр захихотів і трошки почервонів. Він зловтішно вигукнув:

— А ви ще не знаєте, панове, що брат старого Бука збанкрутував!

Бесідники голосно виказали своє задоволення. Той, в кого п’ятеро вичепурених дочок? Голова «Гармонії»? Але обіди — Дідеріх знає напевне — вони беруть у їдальні для бідних! Після цього бургомістр ще раз налив усім лікеру і запропонував сигари. Він раптом перестав сумніватися, що попереду — великі зміни.

— Через півтора року вибори до рейхстагу. До того часу, панрве, доведеться вам попрацювати.

Дідеріх запропонував:

— Давайте вже відтепер вважати себе — цю нашу трійку — за вузький виборчий комітет.

Ядасон заявив, що насамперед треба налагодити зв’язок з нецігським урядовим президентом фон Вульковом.

— Абсолютно секретно, — підморгнувши, додав бургомістр.

Дідеріх висловив жаль, що «Нецігська газета» — найбільший орган міста — йде на повідку у вільнодумних.

— Жидівська газета! — сказав Ядасон.

А місцева урядова газета не має в місті майже ніякого впливу. Та старий Клюзінг, власник гаузенфельдської фабрики, постачає папір для обох газет. Дідеріх вважав тому за можливе вплинути через нього на напрямок «Нецігської газети», в якій у того був пай. Треба його настрахати тим, що він може втратити урядову газету.

— Адже в Нецігу є ще одна папірня, — посміхаючись, сказав бургомістр.

Тут увійшла покоївка і заявила, що їй час накривати стіл до обіду. Пані зараз повернеться, «і пані капітанша теж», додала вона. Почувши цей титул, бургомістр зразу ж підвівся з місця. Проводжаючи гостей, він ішов з пониклою головою і, хоч випив багато, обличчя його було молочного кольору. На сходах він потягнув Дідеріха за рукав. Ядасон забарився, і чутно було приглушений вереск покоївки. На парадному ході вже лунав дзвоник.

— Любий пане докторе, — прошепотів бургомістр, — сподіваюся, що ви не зрозуміли мене неправильно. За всяких обставин я, звичайно, маю на увазі тільки інтереси міста. Звичайно, я далекий від того, щоб вжити заходів, в яких я не відчуваю підтримки організацій, що їх я маю честь очолювати.

Він багатозначно підморгнув. Дідеріх ще не отямився від подиву, як увійшли дами, і бургомістр, відпустивши його рукав, поспішив їм назустріч. Його дружина, змучена, з обличчям, зморщеним від турбот, ледве встигла привітати гостей: треба було розборонити дітей, які дубасили одне одного. Але її мати, ще молодява жінка, на голову вища від своєї дочки, суворо поглянула на почервонілі обличчя таких ранніх гостей. Потім з поставою Юнони вона попрямувала до бургомістра, який на очах у всіх начебто поменшав… Асесор доктор Ядасон уже втік, Дідеріх віддав належні поклони, на які не дістав відповіді, і поспішив услід за асесором. Але почувався він ніяково, тривожно озирався, не чув, що казав йому Ядасон, і раптом повернув назад. Йому довелося кілька разів сильно подзвонити, бо в домі стояв страшенний галас. Господарі ще стояли біля сходів, на яких з криком вовтузилися діти, і сперечалися між собою. Бургомістерша наполягала, щоб її чоловік поскаржився директорові на старшого вчителя, який погано поставився до їхнього сина. Капітанша, навпаки, вимагала, щоб він домігся для цього вчителя підвищення на старшого викладача, бо його дружина має дуже великий вплив у правлінні Віфліємського притулку для пропащих дівчат. Бургомістр благально простягав руки то до одної, то до другої. Нарешті, йому пощастило вкинути слово:

— З одного боку… — сказав він.

Але тут Дідеріх схопив його за рукав. Пробурмотівши численні пробачення на адресу дам, він одвів його набік і зашепотів з тремтінням у