Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Вони зустрілися біля виходу з Північного вокзалу. Ліза ще здалеку пізнала фрау Шульц по тому, як описав її Юзеф. Шульц була огрядна, червонощока, гладка жінка років п'ятдесяти в добре пошитому пальті з маленьким хутряним комірцем, у старомодному круглому капелюшку, які носили солідні дами ще напередодні світової війни. В руці вона тримала велику плетену валізу, на зразок тих, в яких паризькі білошвеї носять білизну замовницям. Фрау Шульц одразу помітила Лізу і пішла їй назустріч. Вона ще раз промовила пароль, почувши відповідь, усміхнулася і подала Лізі руку.

— Добридень, пані Маріанно! Рада вас бачити при доброму здоров'ї, — і, понизивши голос, додала: — Нам треба поговорити, і найкраще це зробити в кафе. До речі, я й поснідаю.

— Ви вже влаштувались? — поцікавилась Ліза.

— В якому розумінні? — не второпала приїжджа.

— Я маю на увазі готель. А де ваші речі?

— Вони тут. — Фрау Шульц показала на валізу. — Чи багато речей потрібно мені, літній жінці? Нічна сорочка, дві зміни білизни, дві кофточки, рушник, мило, зубна щітка… Що ж до готелю, то в Парижі в мене чимало добрих знайомих і подруг молодості, з якими ми разом навчалися ремесла. Вони радо приймуть мене на кілька днів.

Розмовляючи отак, вони дійшли до кафе, де замовили сніданок для фрау Шульц і чашечку кави з тістечком для Ліан.

— Насамперед хочу повідомити, що вдома у вас усе гаразд, отже, турбуватися вам нічого. Рідні шлють вам привіт, і якщо ви схочете написати їм, то я можу взяти ваші листи з собою і надіслати їх.

— Велике спасибі, фрау Шульц! Ми обов'язково напишемо, але, відверто кажучи, нам так хотілося б дістати листа від них!..

— Коли будуть листи з дому, я привезу вам. У мене сила-силенна доручень, — вела далі фрау Шульц. — Я залишу під салфеткою «батькового» листа, а ви непомітно візьміть його і сховайте… Там про все написано. «Батько» просив переказати, щоб пан Кочек неодмінно з'їздив до Берліна і, якщо трапиться нагода, налагодив там ділові стосунки, аби мати можливість їздити туди, коли буде треба. Поїздку до Німеччини не слід відкладати. «Батько» вважає правильним, що ви збираєтесь найняти півбудинку за містом. Коли у вас буде готова відповідь на «батьків» лист, скажіть мені. Дуже не кваптеся, я пробуду тут кілька днів — у мене є ще деякі справи. Якщо я знадоблюсь вам до від'їзду — завжди до ваших послуг. У вас є запитання до мене?

— Є велике прохання.

— Я слухаю.

Цього ранкового часу кафе було пусте. Вони розмовляли по-німецьки, і так тихо, що ніхто не міг їх підслухати.

Ліза розповіла про знайомство з Ельзою Браун і про те, що їй важко виконати свою обіцянку — знайти дешеву і гарну кравчиху.

— Ну, в цьому я можу вам допомогти! — сказала фрау Шульц. — Я збираюся зупинитись у моєї близької приятельки, власниці невеликого ательє. Я домовлюся з нею про все, а ви ввечері подзвоніть мені. Якщо все буде гаразд, то завтра ж ви зможете привести туди свою німкеню. До мого від'їзду ми пошиємо їй чудову сукню за мізерну плату!

— Ви навіть не уявляєте, фрау Шульц, який тягар зняли з моєї душі! — Ліяа записала номер телефону та адресу ательє, де зупиниться фрау Шульц, і вони розійшлися.

У «батьковому» листі повторювалося майже все те, що переказала Лізі фрау Шульц. Він дуже просив Василя якнайскоріше побувати в Берліні, «щоб на власні очі побачити все і познайомитися з тамтешніми замовниками».

Написавши відповідь «батькові», Василь почав готуватися до поїздки в Берлін. Але до того часу треба було завершити справу з фрау Браун: мало які несподівані обставини можуть виникнути. Залишити тепер Лізу саму в Парижі було б нерозумно.

Зустрівшись з фрау Ельзою в маленькому кафе на майдані Етуаль, почастувавши її тістечками і кавою, Ліза повезла її до «знайомої» кравчихи на вулицю Гобелен. В ательє, за рекомендацією постійної замовниці мадам Маріанни, фрау Браун зустріли мов свою людину, показали найновіші журнали мод, порадили, який вибрати фасон для вечірньої сукні. Фрау Браун привабила сукня з великим вирізом на спині і грудях. Вона спитала Лізу по-німецьки, скільки коштуватиме робота? Ліза підійшла до фрау Шульц.

— Скажіть їй — сто п'ятдесят франків, — порадила та.

— Чи не надто мало?

— Нічого, пройде… Тут беруть за таку роботу не менше як чотириста франків, і то зважаючи на замовницю.

Повернувшись, Ліза сказала своїй новій приятельці, що за роботу з неї візьмуть всього сто п'ятдесят франків.

— Я ж вам казала, тут ціни доступні!

Ельза Браун не знала, як дякувати Лізі.

Тепер вони зустрічалися, мов близькі подруги. Ельза Браун бідкалася, що їй доводиться забирати своїми дріб'язковими справами стільки часу в любої Маріанни. На що Ліза відповідала, що фрау Браун припала їй до душі і вона буде щаслива, якщо та матиме елегантну вечірню сукню. Більше того, Ліза подарувала фрау Браун крем для обличчя і коробку пудри.

— Ні, ні, я не можу прийняти од вас подарунків! — опиралася фрау Брауп. — Скільки це коштує?

— Це такі дрібнички, дорога фрау Ельзо! Невже між друзями можуть бути якісь рахунки?

Спокуса була дуже велика, і фрау Браун, сяючи від задоволення, сховала подарунки в сумочку.

Сукня вдалася. Фрау Браун була в захваті — така розкішна сукня і так дешево! Щоб подякувати Лізі, Ельза запросила її до себе на чашку кави, чого ніколи не робила раніше.

Ліза, звісно, прийняла запрошення і прийшла до своєї нової подруги, прихопивши з собою флакон гарних духів для неї.

Браун приготувала кану, поставила на стіл печиво, цукерки.

— Прошу вас, Маріанно, чудове печиво, я його дуже люблю. І цукерки добрі — з марципаном. Французи иміють готувати смачні речі — не те що в нас, у Німеччині! — говорила вона. — До знайомства з вами я була зовсім