Читати книгу - "Підняти вітрила!"

— То не блискавка, а світло маяка, — задоволено пояснив капітан. — Придивись гарненько і скажи, до скільки ти можеш порахувати між двома спалахами.

Негріле повискував, крутячись навколо щогли.

— До восьми, пане.

— Гаразд, тепер злазь.

— То маяк з Каліакра? — спитав юнга, поправляючи одяг. — Не якийсь інший? Дядько Герасім казав, що на берегах багато маяків.

— Маяки ставлять у небезпечних місцях, на островах, на перешийках, на входах у протоки. Але двох однакових нема, вони зроблені так, що їх не можна сплутати. Вдень їх розпізнаєш за формою, бо одні вищі, другі нижчі, одні металеві, другі кам'яні, всі пофарбовані в різні кольори. Вночі — за світлом. Кожен світиться по-своєму, то рідше, то частіше…

— А моряки звідки знають?

— Вони мають книжку, яка так і зветься «Маяки», і в ній описані всі маяки в світі, там же описані й особливості кожного. Коли я сказав тобі порахувати, то хотів дізнатися, скільки секунд минає між спалахами, хоч я й не сумнівався, що ми біля мису Каліакра…

— А може, я рахував надто швидко? Так можна й помилитися…

— Твоя правда. Тому, коли опиняєшся там, де багато маяків, і боїшся, що можеш їх переплутати, слід користуватися годинником. А тепер ставай у дозор.

О четвертій годині, коли заспаний Ісмаїл вийшов на палубу, обрій почав рожевіти, а вітер уже не дув із колишньою силою. Перш ніж спуститися під палубу, Антон з Мігу кинули лот і побачили, що «Сперанца» робила не більше п'яти вузлів.

Через день Ієремія, Хараламб і Крістя Бусуйок ставали по черзі до стерна під наглядом Герасіма. Мігу був засмучений, що не ставили і його, заспокоївся лиш тоді, коли капітан покликав до себе в каюту й посадив до столу.

— Тримати стерно легше. До цього ти призвичаїшся швидко. Тебе ж я хочу навчити більше, бо хотів би, щоб ти став моїм помічником. Може, колись будеш і капітаном.

І Антон почав грунтовно вчити Мігу.

Через три години навчання Мігу вийшов на палубу геть ошелешений. Гай-гай, стерно можуть тримати всі, навіть мовчакуватий плотогон, але ж ніхто з них не знає, як визначити на карті довжину й широту певної точки!

Потім до вечора Мігу, в голові якого гуло, ніби туди залетів джміль, грався на палубі з Негріле. По двох днях плавання вони обоє почували себе тут, ніби на рідній вулиці.

О восьмій вечора юнга став у дозор разом з Антоном Лупаном.

За першу чверть вахти вони зустріли два пароплави, які йшли з Цареграда. Мігу, побачивши зліва по борту червоні вогні, одразу зрозумів, що можна не турбуватися.

— Пане, — аж тепер здивувався він, підходячи до стерна, — але ж ми не зустріли жодного вітрильника, відколи йдемо!

— При такому вітрі вони не можуть вийти з Босфору, — пояснив Антон. — І вимушені чекати слушнішого часу.

Після вахти юнга виліз на койку і заснув мов убитий. Прокинувся він від крику на палубі.

— Земля! — кричав Ієремія.

Усі кинулись на палубу.

Сонце тільки-тільки випливло з хвиль, і море здавалося полем мишію, що хвилюється під свіжим вітром. Попереду, в ранковому серпанку, виднівся язик землі, освітлюваний навскісним промінням сонця.

— Ми прийшли навіть раніше, — сказав Антон, глянувши на годинник. — Так, вітер посилився, очевидно, в другу вахту.

— А де Босфор, дядьку Герасіме? — спитав Мігу, підходячи до стерна, тримаючи чоботи в руках, бо він так і вискочив на палубу босий.

— Май терпіння, хлопче, ми до нього ще не дійшли. Ану, взуй чоботи! Що ти за моряк?

Капітан подивився в підзорну трубу на рудий берег.

— Ось Анатоль Фенер! — сказав він, показуючи трохи правіше бугшприта. — Ми вийшли не дуже точно. Мабуть, дрейф був сильніший, ніж я думав. Ану, Герасіме, візьми-но на вест на півчверті. Ага, ось і Румель Фенер!

— Що ви кажете, пане, бо я нічого не розумію? — спитав Мігу, заправляючи чоботи під кльош.

— Босфор розділяє Європу й Азію, — пояснював йому Антон, — і турки сидять верхи на ньому, ніби на осідланому віслюку. Розумієш? Європейська частина Туреччини називається Румелія, азіатська — Анатолія. При вході в Босфор є два маяки, ніби очі віслюка, про якого я тобі говорив: один зветься Анатоль, а другий Румель Фенер. Візьми підзорну трубу і сам побачиш.

Антон Лупан спустився в каюту й виніс червоний прапор з білим півмісяцем.

— Це з-під Плевни прапор, пане? — спитав Ієремія.

Капітан поквапливо заспокоїв його, аби в того не виникло войовничих замірів:

— Це мирний прапор. І не надумай продірявити його з мушкета. — Потім звернувся до найменшого члена екіпажу: — Мігу, прикріпи його на вершині щогли!

— Турецький прапор? — здивувався хлопець.

— Так, бо такий порядок. Коли вітрильник або пароплав заходить у води чужої країни, то, крім свого прапора на кормі, треба спереду підняти прапор цієї країни.

Невдовзі стало видно Босфор — спокійний, загадковий і несподівано чистий. Годиною пізніше «Сперанца» йшла зигзагами між берегами Європи й Азії, ніби не знаючи, до якого берега пристати.

Західний берег, освітлений сонцем, стримів високими пагорбами, що збігали до самісінької води, вкриті фіговими деревами, акаціями й платанами, поміж якими то сям, то там весело блищали дерев'яні хатини — білі, жовті, червоні, жовтогарячі. Не вершинах пагорбів паслася черідка віслючків, і добре було видно, як у небі Європи ворушаться їхні довгі вуха. Затінений азіатський берег здавався сумнішим о цій ранковій порі, але якщо придивитись, то й там можна було побачити такі самі високі пагорби з хатинками, розмальованими в усі можливі кольори.

Герасім стояв