Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

— Так для вас буде краще. Якщо з трупом Лізи Маріно сталося щось, що виходить за межі звичайного, вину буде покладено на вас. Ви один, як відомо, брали тіло з трупарні. Затямте це. — Маннергейм погрозливо замахав пальцем перед обличчям Філіпса.

Мартін раптом зрозумів, який він уразливий. І страх змусив його завагатися. Йому неприємно було зізнаватися в цьому, та Маннергейм був правий. Якщо стане відомо, що мозок Маріно видалений, йому доведеться доводити, що це не його робота. Деніс, його співучасниця, була і його єдиним свідком.

— Гаразд, забудемо про Маріно, — промовив він. — Я виявив іншу хвору з такою ж рентгенологічною картиною. Якась Елен Маккарті. На жаль, вона загинула в автомобільній катастрофі. Але її труп розтинали тут, у медцентрі, і зафіксований мозок передали до нейрохірургії. Я хотів би отримати доступ до цього мозку.

— А я хотів би, щоб ви не плуталися в мене під ногами. Я зайнятий чоловік. Я реально піклуюся про здоров’я хворих, а не просиджую штани, цілими днями роздивляючись картинки.

Маннергейм обернувся і пішов геть.

Філіпс відчув приплив люті. Йому хотілося закричати «Нахабний провінційний вилупок!» Але він не зробив цього. Це було б саме тим, на що Маннергейм розраховував, можливо, навіть хотів. Натомість Мартін ударив хірурга по ахіллесовій п’яті, що про неї знали всі. Спокійним, певним значущості ситуації голосом Мартін сказав: «Докторе Маннергейме, вам потрібний психіатр».

Маннергейм різко обернувся, готовий до сутички, та Філіпс уже вийшов з кімнати. Для Маннергейма психіатрія була цілковитою антитезою всього, що він обстоював. Він ставився до неї, як до трясовини безглуздої нісенітниці, і почути, що сам він потребує допомоги психіатра, було найжахливішою образою, яку тільки можна уявити. Сліпий від люті, хірург вломився в двері гардеробної, зірвав забризкані кров’ю операційні капці і пожбурив їх у далекий кут кімнати. Вони вдарилися об індивідуальні шафки й рикошетом відлетіли під мушлі вмивальників.

Потім він схопив трубку настінного телефону й зателефонував у два місця, розмовляючи гучним голосом. Спершу він набрав номер директора лікарні, Стенлі Дрейка, а потім зв’язався із завідувачем радіології, доктором Геролдом Голдблаттом, з притиском говорячи кожному, що він бажає, аби Мартіна Філіпса закликали до порядку. І перший, і другий слухали його мовчки: Маннергейм був впливовою особою в їхній лікарні.

Філіпс не належав до людей, яких легко розсердити, але коли він дістався до свого кабінету, все в ньому вирувало.

Коли він увійшов, Гелен підвела очі від паперів:

— Пам’ятайте, за п’ятнадцять хвилин у вас лекція для студентів;

Філіпс пробурмотів щось дуже тихо. На його подив, Деніс сиділа перед альтернатором і вивчала історії хвороб Маккарті та Каллінз.

— Старий, не хочеш чогось перехопити?

— Часу немає для другого сніданку, — кинув Філіпс, падаючи в крісло.

— Ти в чудовому гуморі.

Спершись ліктями на письмовий стіл, він затулив обличчя руками. Запала хвилинна тиша. Деніс поклала історії хвороби і підвелася.

— Пробач, — промовив Мартін крізь зуби. — Ранок був важкий. Ця лікарня здатна ставити неймовірні перепони на шляху будь-якого розумної пошуку. Можливо, я випадково натрапив на значуще радіологічне відкриття. Але, здається, цей заклад має намір відбити в мене охоту займатися відкриттями.

— Гегель писав: «Ніщо велике в цьому світі не було здійснене без пристрасті», — сказала Деніс, і в очах у неї засвітилися вогники. На останньому курсі улюбленим її предметом була філософія, і вона виявила, що Мартінові подобалося, коли вона легко цитувала великих мислителів.

Філіпс нарешті відірвав руки від обличчя й посміхнувся.

— Я мав би виявити трохи більше пристрасті вчора вночі.

— Лишаю тобі право витлумачити ці слова в даному контексті. Навряд чи, гадаю, Гегель мав на увазі те ж саме, що й ти. В кожному разі, я збираюся поснідати. Ти певен, що не можеш піти зі мною?

— Жодної можливості. За п’ятнадцять хвилин лекція для студентів.

Деніс рушила до дверей.

— Між іншим, продивляючись історії Коллінз і Маккарті, я звернула увагу що в обох було по кілька типових мазків з шийки матки, — Деніс затрималася біля дверей.

— Гадав, що з гінекологією в них усе гаразд, — сказав Філіпс.

— Все, окрім мазків у обох. Атипові, іншими словами, не відверто патологічні, а просто не зовсім нормальні.

— Це рідко зустрічається?

— Ні, але хвора має бути під наглядом, поки вони не стануть нормальними. Жодного запису про повернення до норми я не бачила. Ну, можливо, це нічого й не значить. Але подумала, що варто сказати про це. Бувай!

Філіпс лишився за столом, намагаючись пригадати історію Лізи Маріно. Йому здалося, що там теж згадувалося про мазки. Виглянувши в кімнату, де сиділа секретарка, Філіпс почекав, поки Гелен відчує його погляд.

— Нагадайте, щоб я зайшов по обіді до гінекологічної клініки.

О 1.05 пополудні, озброєний касетою зі слайдами, на якій виднілася наклейка: «Вступна лекція з томографії», Філіпс увійшов до конференц-зали імені Валовського. Приміщення нічим не нагадувало решти відділення радіології, яке було затиснено в невідповідно малий простір, і де все було підпорядковане практичній доцільності. Конференц-зала була надзвичайно розкішна й нагадувала швидше якусь із демонстраційних зал Голлівуда, аніж студентську аудиторію. Стільці, обтягнуті м’яким пластиком, стояли так, щоб із кожного місця екран було видно без перешкод. Коли Філіпс увійшов, аудиторія вже була повна.

Він поставив касету до проектора і підвівся на підвищення. Студенти швидко вгамувалися на своїх місцях і приготувалися уважно слухати. Філіпс пригасив світло і з клацанням заслав перший слайд.

Лекція була відлагоджена. Філіпс уже багато разів читав її. Починалася вона з розповіді про те, як у містера Годфрі