Читати книгу - "Мати чи бути?"

Відомості, отримані Маккобі внаслідок проведення з кожним членом групи від трьох до двадцяти інтерв'ю, дають чітке уявлення про тип характеру[23].

Глибока наукова зацікавленість у розумінні, дина­мічне відчуття роботи, жвавість — 0%

Зосереджений, енергійний, вправний, але бракує глибокого наукового інтересу до природи речей — 22%

Цікавиться роботою тією мірою, якою це потрібно для самої роботи, інтерес несталий — 58%

Помірно продуктивний, не зосереджений, виявляє до роботи переважно інструментальний інтерес заради за­робітку і економічної стабільності — 18%

Пасивний, непродуктивний, неуважний — 2%

Відкидає роботу, відкидає навколишній світ — 0%

100%

Особливо тут вражають два факти: 1) відсутність глибокої зацікавленості у розумінні; 2) несталий інтерес до роботи у переважної більшості або помірний інтерес до неї, зумовлений тим, що вона є засобом забезпечення на­дійного економічного становища.

Повною протилежністю цьому є те, що Маккобі на­зиває «шкалою любові»:

Здатний любити, позитивний, творчий — 0%

Відповідальний, щирий, палкий, але любить поверхо­во — 5%

Виявляє помірний інтерес до іншої людини, здатний любити глибше — 40%

Має традиційні інтереси, добропорядний, орієнтова­ний на рольову поведінку — 41 %

Пасивний, нездатний любити, байдужий — 13%

Заперечує життя, черствий — 1%

100%

Серед опитаних людей не знайшлося жодного, кого можна було б охарактеризувати як «особистість, що спро­можна глибоко любити», хоча 5% становлять «щирі й палкі». Решті властиві помірні або традиційні інтереси, неспроможність любити або відкрите заперечення жит­тя — справді, приголомшлива картина емоційної недороз­виненості і тріумфу раціональності.

Наведеній загальній структурі характеру відповідає «кібернетична релігія» ринкового характеру. За фасадом агностицизму чи християнства криється відверто язич­ницька релігія, хоча люди й не усвідомлюють її як таку. Цю релігію дуже складно описати, бо такий опис можли­вий лише на основі того, що люди роблять (і не роблять), а не на основі їхніх роздумів про релігію чи догми якоїсь ре­лігійної організації. На перший погляд найприголомшливішим є те, що людина перетворила себе на бога, здобувши технічну можливість створити «інший світ» замість того світу, який, за твердженням традиційної релігії, вперше було створено Богом. Сформулюю цю думку інакше: ми перетворили машину на бога і, обслуговуючи її, стали по­дібними до такого бога. Якому б формулюванню ми не від­дали перевагу, важливо те, що людські істоти, перебуваю­чи у стані цілковитого, найбільшого безсилля, уявляють, ніби завдяки науці і техніці стали всемогутніми.

Цей аспект кібернетичної релігії відсилає до най­більш обнадійливого періоду розвитку. Але така релігія стає дедалі згубнішою в міру того, як ми опиняємось в ізоляції, без можливості емоційно реагувати на світ, і водночас бачимо, з якою невідворотністю наближаєть­ся світова катастрофа. Ми перестаємо бути господарями техніки і натомість стаємо її рабами, а техніка — колись важливий компонент творення — повертається до нас ін­шим боком, обличчям богині руйнування (на кшталт ін­дійської богині Калі), якій і чоловіки, і жінки жадають принести в жертву самих себе і своїх дітей. Вчепившись у надію на краще майбутнє і утримуючи у свідомості лише його образ, кібернетичне людство заплющує очі на той факт, що саме воно складається переважно із шануваль­ників богині руйнування.

Можна навести тисячі доказів цієї тези, але найпе­реконливішими є два таких. По-перше, великі (а також деякі менші) держави далі розробляють ядерну зброю зі щораз більшою руйнівною силою і виявляють неспромож­ність прийти до єдино правильного рішення: знищити всі ядерні озброєння і заводи, де виготовляють для них мате­ріали. По-друге, нічого, по суті, не робиться для подолання загрози екологічної катастрофи. Інакше кажучи, нічого не робиться для того, аби зберегти людський рід.

Гуманістичний протест

Дегуманізація соціального характеру і розквіт інду­стріальної та кібернетичної релігії викликали рух протесту, внаслідок якого виник новий тип гуманізму, коріння яко­го — у християнстві і філософському гуманізмі пізнього Середньовіччя та доби Просвітництва. Цей протест знай­шов вияв як у теїстичній християнській, так і в панте­їстичних та нетеїстичних філософських теоріях. Джерела цього протесту, з одного боку, пов'язані з романтиками, що дотримувались консервативних політичних поглядів, з другого — з марксистами та іншими соціалістами (і де­якими анархістами). І праві, й ліві були одностайними у критиці індустріальної системи та тієї шкоди, якої вона завдає людям. Такі католицькі мислителі, як Франц фон Баадер, чи консервативні політичні лідери на кшталт Бенджаміна Дізраелі часом викладали сутність проблеми тим самим способом, що й Карл Маркс.

Кожна зі сторін по-своєму уявляла шлях порятунку людей від небезпеки перетворення їх на речі. Праві — ро­мантики — вважали, що єдино можливий вихід полягає в тому, щоб зупинити нестримний «прогрес» індустріальної системи і повернутися до колишніх, хоча й дещо модифі­кованих форм соціального порядку.

Протест лівих, який можна було б назвати радикаль­ним гуманізмом, виявлявся як у теїстичній, так і в нетеїстичній формах. Соціалісти вважали, що економічний роз­виток зупинити неможливо, як неможливо повернутися до колишніх форм соціального устрою, і що єдиний шлях порятунку — це рух уперед і створення нового суспільства, яке б звільнило людей од відчуження, підпорядкування машині і майбутньої дегуманізації. Соціалізм являв собою синтез середньовічної релігійної традиції, постренесансного духу наукового мислення і політичної дії. На зразок буддизму, він був «релігійним» рухом мас, бо його метою було вивільнення людей від егоїзму і жадоби, хоча за фор­мою він лишався світським і атеїстичним.

Вважаю конче потрібним бодай короткий комен­тар, який би прояснив моє ставлення до вчення Маркса, оскільки радянські комуністи і західні соціал-реформісти викривили його, перетворивши соціалізм на справжні­сінький матеріалізм, мета якого — досягнення добробуту для кожного. Свого часу Герман Коген, Ернст Блох та інші вчені зазначали, що соціалізм являє собою нерелігійне ви­раження пророчого месіанства. Можливо, в найкращий спосіб це можна продемонструвати, процитувавши Ко­декс Маймоніда [72], в якому подано таку характеристику месіанського часу: «Мудреці й пророки пристрасно очіку­вали приходу Месії не для того, щоб народ Ізраїлю заца­рював над усім світом, і не для того, щоб підкорити собі чужовірців та вивищитися над іншими народами, і не для того, щоб він міг їсти, пити, весело проводити час. Вони сподівалися на те, що Ізраїль буде вільним, і що народ його зможе присвятити себе вивченню Книги та закладеної у ній мудрості, і не буде жодного, хто порушить закон, ні гонителя його, і кожен буде гідний жити у світі грядущім. І не стане тоді ні голоду, ні війни, ні заздрощів, ані