Читати книгу - "Якщо на землі є пекло"

— Ви маете рацію, гер фон Гольц,— сказав Володя,— але, на жаль, як не тримайся, а частенько це життя повисає на павутинці...

— От-от! А тому й треба триматися до кінця, тоді будеш на коні, тобто справжнім героєм...

— Дякуємо вам, гер фон Гольц.

— Ет,— відмахнувся він. — Ні за що... Мені нічого не коштувало зупинити того дурня блокового. Тільки раджу вам, хлоп’ята, більше не падати...

На цьому й розійшлися.

Пізніше Володя дізнався від Еріха: фон Гольц опинився біля штабелів тому, що ходив туди подивитися й прикинути, скільки цегли з наявних запасів можна пустити на чорний ринок. Адже саме тоді тисячі нацистських колонізаторів бурхливим потоком ринулись на окуповані польські землі і, незважаючи на війну, поселялися тут, розбудовувались. А з будівельними матеріалами було тугувато. Виручав чорний ринок, де трималися неймовірно високі ціни, але можна купити все, починаючи від цегли і кінчаючи цвяхами. Величезні запаси цегли, створені завбачливим лагерфюрером, могли дати чималий зиск. Реалізацією цього плану і зайнявся всюдисущий фон Гольц...

Отак химерна доля звела хлопців з гешефтмахером. Він врятував їх від важкої руки Псякрева, допомагав продуктами Еріху, а отже, і його новим друзям. Та, незважаючи на все це, хлопці зненавиділи гешефтмахера, коли дізналися, що через його афери тисячі голодних в’язнів позбавляються своєї й без того жалюгідної пайки. Про це вони відверто сказали Еріху. Той лише безпорадно розвів руками:

Нічого не вдієш, така концтабірна дійсність. Гер фон Гольц не був і ніколи не стане борцем проти фашизму. Його метою завжди було багатство... І якщо навіть табір смерті нічого не навчив його, я теж не навчу. Гер фон Гольц, безумовно, талановита людина, з його ім’ям у мене пов’язано чимало гарних спогадів. Але...— Еріх тільки скрушно похитав головою.

У неділю вранці фон Гольц припер у майстерню цілий чемодан найкращих лаків і фарб, рулон добротного полотна, коробку з великим набором пензлів, щіточок. Забравши мольберт і частину ним же принесеного добра, повів Еріха (в супроводі двох автоматників) до Явожницького лісу.

— Дорогий друже! — натхненно мовив фон Гольц. — Ти поглянь, яка золота осінь навколо! Чи ж можна в такі дні нидіти у смердючому таборі над якимись безглуздими табличками? Від творчої бездіяльності талант гине. То чи ж можу я допустити, щоб загинув художник Еріх Хунке? Змалюйте оцей первозданний ліс, дикі урвища з колючими хащами в рясних ягодах терну, шипшини і глоду... Малюйте рожевий ранковий туман, сонячні промені, що, мов стріли, пронизують віття дерев... Вдихайте терпкий запах глиці, міцний аромат осіннього лісу — невмирущість природи, нетлінність її краси дасть вам натхнення. Ось де поле діяльності для митця, а не якісь там таблички... Малюйте! Дерзайте! Я вірю, з-під вашого пензля вийдуть справжні полотна. А я вже якось потурбуюсь про їх збут... І майте па увазі: в цьому зацікавлений сам лагерфюрер,— напучував хворого, худого, як тріска, Еріха невтомний і здоровий, як віл, фон Гольц, який не міг не помітити і не здогадатися, що Еріх давно вже хворіє на сухоти...

І Еріх з ранку до ночі тепер працював у лісі, не шкодуючи сил, натхненно малював чудові картини, які фон Гольц потім роздаровував есесівському начальству або ж сплавляв на чорний ринок. Еріх нарешті ясно зрозумів: його талант нещадно експлуатують, все, створене ціною неймовірних зусиль, величезного нервового напруження, привласнюється купкою бандитів. По-новому глянув тепер і на «великого мага» фон Гольца. Дивувався сам собі: чому не розумів цього раніше — якщо не в роки своєї далекої юності, то хоча б тиждень тому? Чому раніше за нього, Еріха, це зуміли збагнути юні Вальдемар і Георг? Одне лиш його тішило: все ж таки йому вдалося, нехай навіть з допомогою того ж таки фон Гольца, трохи полегшити долю цих славних хлопців.

За тиждень спільної праці з Еріхом хлопці підхарчувалися і відіспалися за всі місяці неволі, а Еріх устиг закінчити й поставити Жорі зубні протези. «Розумієш, Георг, дантист із мене поганенький, цими протезами ти, можливо, і не розжуєш недоварене м’ясо, не розкусиш твердого горіха, але співати зможеш»,— пожартував якось Хунке. І Жора співав. У такі хвилини Еріх почував себе щасливим...

Тепер він не бачився з хлопцями, але щодня акуратно залишав у чехів продукти, одержані від фон Гольца. З нетерпінням чекав неділі, коли хлопці прийдуть до нього. Проте в неділю вранці, за наказом лагерфюрера, Еріха знову відправили «на натуру».

Володя і Жора прийшли до чехів, коли Еріха вже не було в майстерні. Карел пояснив їм, що й сьогодні художник змушений малювати краєвиди Явожницького лісу.

— Все ясно,— сумно мовив Володя. — Бідолаха Еріх мусить відробляти фон Гольцу за його дружбу.

— Так воно й є,— погодився Карел. — Свою «щедрість» фон Гольц тепер успішно відшкодовує Еріховими картинами.

— Може, сказати йому, щоб не брав тих продуктових подачок?

— Ні, не варто, це нічого не дасть,— заперечив Карел. — Нехай краще вони будуть у добрих стосунках, бо такий жест міг би дорого коштувати Еріху... Як ви, друзі, себе почуваєте?

— Дякуємо, Карел,— відповів Жора. — І відіспалися, й підхарчувалися.

— От і добре,— вдоволено мовив Карел,— сили нам треба берегти...

— Може, Карел,— втрутився Володя в розмову,— нам пора вже братися до справи?

— До якої справи? — здивувався той.

— Ми з Жорою вважаємо, що треба створювати підпільну інтернаціональну антифашистську організацію.

— Це добре, хлопці, що ви так вважаєте. Ось ми з вами — тридцять чоловік. Це і є організація. Тільки ж те, що ми можемо зробити тут, у таборі, ніщо в порівнянні з тим, що могли б зробити на волі. Які завдання ми можемо ставити перед собою, перебуваючи в таборі? Боротьба за життя, організація саботажу і шкідництва на різних ділянках робіт. Оце й усе. А під час війни найголовніше — збройна боротьба з