Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Сині етюди, Микола Хвильовий 📚 - Українською

Читати книгу - "Сині етюди, Микола Хвильовий"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сині етюди" автора Микола Хвильовий. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 141
Перейти на сторінку:
звичайний комісар із батальйону.

Макс зійшовся біля театру з Христею. Заговорив нервово, поспішно:


- Слухайте, що з моєю Дюнічкою робиться - не знаю. Ну от Вольський - він її любить... А мені що робити?


Христя задумливо дивилась кудись у бік, і здавалось, що вона споглядає.


Макс:


- І сьогодні він у нас залишиться. Він буде в нас ночувати. А я не знаю, як мені бути.


Христя спитала:


- Ви з Вівдею живете?


Наївно:


- Так, живу!


Але Макс не зрозумів Христю. Потім вона сказала, що їй треба спішити на зібрання, а Макс схвильований побіг у гостиницю. Він став біля дверей і цілу годину стояв тут, затуляючи вуха, коли з кімнати доносились голоси.


Нарешті вийшла Вівдя й здивовано:


- Чого ти в кімнату не йдеш?


Тихо.


- Дюнічко!


Вона засміялась.


Він просив її, щоб Вольський не ночував у них. Тоді вона розсердилась і сказала, щоб не ночував Макс. Вона не боїться Вольського і буде спати з ним в одній кімнаті.


Вівдя пішла, а Макс плакав тихенько ще з годину, а ночував усе-таки дома.


...Далі було щодня - Вольський приходив і ночував у них. Макс змарнів, але боявся сказати Вівді, чого хоче від неї Вольський.


А по всій гостиниці співали-басували.


Кипіло все напередодні весни, як у казані над золотим багаттям.


Баба Горпина ходила коридором і оповідала:


- Моліться Ісусу Христу, діточки. А я завтра виїжджаю додому. Знаєте - там у нас поле.


Перед од'їздом Горпина зайшла-таки до Вівді. Та подивилась на неї й тихо сказала:


- Ідіть, бабусю... Ви не вірите... а може, я не вірю...


Гапка:


- Що з тобою, дитятко?


Але хутко вийшла й попрямувала до вокзалу.


Вечірнім потягом вона поїхала на село.



Макс ходив непритомний по місту й шукав Вівдю. Вона пішла кудись із Вольським. На площі Карла Лібкнехта він зустрівся з червоноармійцем Кіптяєвим. (Був такий у батальйоні Вольського).


Раніш Макс якось його не помічав, а сьогодні хотілось говорити з ним.


Повертав розмову на Вольського.


Кіптяєв увесь час нервово підморгував очима - його контузило в імперіалістичну війну.


Макс спитав: що таке Вольський? Похвалив: Вольський - хороший чоловік, і головне - витриманий.


Макс образився й пішов до парку.


На доріжках уже були люди. Кожному хотілось, щоб була весна.


Але в цей день дмухав з півночі гострий вітер. Дерева нашорошились на сонце, а на покрівлі будки сиротливо виглядав сніг.


Макс пішов із парку. Потім він стояв біля «вітрини голодуючих». Пильно дивився на фотографії дітей з тоненькими ніжками й розбухлими черевами.


На нього найшло обурення, коли він згадав другу вітрину - з пірожними, і він пішов і оддав старцеві останні п'ятдесят карбованців.


Так зробив незадоволений Макс.


...Пізно він підходив до своєї кімнати.


Боявся, що Вівдя ще не прийшла. Приложив вухо до дверей: там хтось був. Зрадів. Але Вівді дійсно не було. Була Христя.


- Чого ви так пізно?


Христя:


- Я... так...


Говорила лагідно, але видно було, що хвилювалася.


Макс просто:


- Вас, мабуть, турбує щось?


Христя сказала:


- Так, турбує.


Потім скаржилась:


...У неї не організуються думки, а тому все, що вона читає, ніколи не може привести до системи. Це для неї велика хиба. Вона не може бути ані агітатором, ані організатором. Це ж жах, бо вона інтелігентка.


Макс і слухав, і нічого не чув. А Вівдя не приходила. В гостиниці було вже зовсім тихо. Тільки зрідка хтось проходив коридором, і кроки його глухо звучали, ніби це було порожнє, нежиле помешкання.


Вівдя останній час майже не говорила з Максом. Прийшовши з служби, вона вбиралась і йшла. Біля пасажу її чекав Вольський, і вони йшли за місто.


У неділю вони пішли теж за місто.


Вольський казав:


- Чудово сьогодні...


Вона:


- А завтра?


- Що завтра?


- Завтра теж буде чудово?


- І завтра.


- І післязавтра?


Вольський подивився гостро. Він завжди дивиться гостро й чітко. Вольський сказав, що йому завжди буде чудово, бо він комісар.


Розсміялась:


- Ця цинічність мені не подобається.


Він погладив себе по широкому лобі й тихенько засвистів.


- Що ж тут цинічного? Ви, мабуть, не про те подумали. Я просто почуваю себе здібним до життя, до боротьби. І тільки. А коли я комісар, то я, значить, такий.


- Агітація! - і скривила обличчя.


Виходили до залізниці. Збігли на насип.


Вона:


- От, дивіться: все далі й далі, а куди - невідомо.


Він:


- Ви про рейки? Чого ж невідомо? Далі станція - одна, друга, третя.


Вона:


- Тому невідомо, що, може, з цих рейок раптом потяг і звалиться. От вам і невідомо.


Він:


- На то є семафор. А нещасні випадки завжди бувають - це теж відомо.


Йшли на схід - по рейках. Простори кутались у надвечір'я.


Вівдя казала:


- Я люблю йти на схід, бо навіть вівтар на схід дивиться. Вольський узяв її за руку й фамільярно посіпав.


- Не всі й вівтарі дивляться на схід... Так-с. Проте і я люблю дивитись на схід.


Вівдя замахала руками.


- Годі вам! Годі вам!


Коли вони вийшли за будку 323, Вівдя кокетувала. А вона вміла кокетувати. Проте вона й так була гарна з себе. Вона дозволила Вольському взяти себе під руку. Щільно тулилась до нього.


...Зайшли далеко й мусіли повернути.


Вечоріло. Рейки загублювались у далині, ніби в провалля. Нарешті - до міста.


Вівдя махнула рукою:


- Прощай, поле!


Десь несподівано одкликнулось луною.


Припинилась. Задумалась.


- Це баба Горпина!


- Яка баба? - спитав Вольський.


- Та то так! - засміялась вона.- Була така... баба... чудесна...


Вирвала руку й крикнула:


- Біжім!


Христя посідала невеличку посаду. Перепищиця. Але й тут вона не встигала все зробити своєчасно. Цілий день вертілось у голові - чого вона не прочитала, чого вона не знає. З неї підсміхувались. Думали, що вона має коханого, а тому й така розгублена.


Жила вона край міста в одного чоботаря в холодній кімнаті і нічого не хотіла.


В той вечір Христя ходила по сусідах і прохала «трішки нафти». Їй ніхто не давав. Тоді вона засмутилась і поплакалась перед чоботарем, що їй не можна буде сьогодні читати. Чоботар резонно зазначив:


- Завжди читати не можна, на легені погано.


А з Христининими легенями і дійсно

1 ... 40 41 42 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сині етюди, Микола Хвильовий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сині етюди, Микола Хвильовий"