Читати книгу - "Уламки паралелі, Лаванда Різ"

З самим незворушним видом Павук стояв та спостерігав за язиками полум'я, які огорнули тіло померлої дитини. А ось Сара, дивлячись на нього , не змогла стримати свого співпереживання, співчутливо взявши його під руку.

- Я розумію, що в цьому світі тепер так прийнято. Тіла близьких та друзів просто спалюють без всяких промов, а тілами вбитих ворогів торгують як ... м'ясом. Така жорстока реальність. ... Але я так не можу. Я знала цю дівчинку всього лише кілька годин і за цей час я встигла зрозуміти, що цей маленький чоловічок зберігав в собі світлу надію, що мудрості в ній було більше, ніж у всіх жителів під ковпаком, що вона любила тебе, Робе. І щось мені підказує, що ти теж любив цю дівчинку.

- Саро, - з болем простогнав Павук, не те намагаючись змусити її замовкнути, не те відкрито показуючи, як йому насправді погано. Сара сприйняла це саме як останнє. Тому вона просто обійняла його, притулившись міцніше.

- Я давно був до цього готовий, тому що я досить часто спалюю членів своєї колонії, - сказав він через деякий час, все ще обіймаючи її. - Вони моя сім'я. До когось прив'язуєшся сильніше. Але в світі, де більше немає надії і так занадто багато болю, щоб знаходити в собі сили ще й сумувати. ... А біль все рівно додається. ... Саро, ... я не зможу допустити, щоб з тобою щось трапилося. Схоже, я заплутався у власній павутині, відчувши щось, що неможливо розрахувати наперед. Так як з тобою - я ще не зближувався ні з ким. Тому про всяк випадок , в якості екстреної допомоги поблизу Зіри завжди буде знаходитися один з моїх братів.

- А ти? - злякано підняла голову Сара.

- І не сподівайся. Я від тебе не відстану, - з іронією сказав він. - Час від часу, ми будемо бачитися. Дозволь це мені. Адже почуття туги мені теж знайоме. І я буду сумувати ... дуже, - додав він вагаючись, немов ще раз оцінюючи сказані ним слова.

- А як на рахунок того, що трагедія зі мною може трапитися і в стінах самого форту? Ти не бог, навіть ти не можеш контролювати ситуацію повністю, - уїдливо промовила Сара, дивлячись, як його губи розпливаються в усмішці.

- Ну, а в Зірі за тобою догляне хлопчина Дона - Бенджамін.

- Що? Стривай ... крім нас, у тебе в форті є ще засланці? Інакше звідки ти знаєш про Бена? І звісно ж ти не скажеш мені хто це?

- Ні-і. ... Вже світає, нам вже час, Саро. Якраз встигну відвезти тебе до сонячного вихору. Давай руку, пора робити укол.

Сара лише пригнічено зітхнула, нагородивши його одним зі своїх багатозначних та красномовних поглядів .

 - Так дивно, навіть не пояснити словами , - сказала вона, коли вони мчали по пусткам. - І я не про розруху за вікном. Мені не хотілося полишати тебе в перший же день нашої зустрічі. Немов увійшовши в цю пляму, я повністю змінила себе. Раніше я хоч і мала славу безрозсудної, але це не стосувалося моїх відносин з хлопцями. Там я намагалася бути обережною, не поспішати. Ні за що б не поцілувалася побачивши хлопця в перший раз, і вже тим паче не переспала б на третьому побаченні.

- О, ну тут просто час тече інакше. Третього побачення може вже не бути, тому потрібно ловити момент. Падаючи у прірву, ти надто серйозно ставишся до деяких речей.

- Твоя іронія мене навіть трохи зачіпає. Але я така, Робе, я занадто серйозно ставлюся до того, що між нами сталося. Я не зможу не думати про це! Мені ... потрібна буде ясність, або хоча б упевненість, що .... - скуйовдивши собі тьмяне давно не мите волосся, Сара нервово завела пасмо за вухо. - Господи, в світі де немає надії, звичайно ж, нерозумно на щось сподіватися!

- Так, з ясністю звичайно проблема. Згадай, що я казав тобі про вибір. Природно ти можеш шукати компроміс, але коли-небудь такого виходу просто не буде, Саро.

Павук зупинив бронетранспортер прямо біля воріт форту. Тієї секунди тиші Сарі вистачило щоб відчути його погляд , і потягнувшись до нього поцілувати його на прощання.

- Ми ще не розлучилися, а я вже сумую за тобою , - зізналася раптом Сара, боячись в душі, що можливості сказати це може вже і не виявиться, - Ти постійно мені потрібен, з тієї проклятої місії. ... Робе ... те, що сказала Норі ... про нас ...

- Так ... вона чомусь раптом вирішила що це кохання, - пробурмотів Павук, посміхнувшись, приховуючи охопившу його незручність . - Може й так. Таке зі мною вперше так що ... Мені теж важко відпустити тебе, Саро, але так треба.

- Що я їм скажу? Якщо вони дізнаються, що я знову бачилася з арахноідами - вони мене просто не приймуть або ж знову будуть слідувати по п'ятах.

- Вони в будь-якому випадку з тебе очей не спустять, але Дону краще все-таки не згадувати про мене. ... Саро, - Павук із сумом торкнувся її підборіддя. - Якщо протягом місяця не відбудеться нічого незвичайного - я влаштую нашу зустріч.

- Звичайно ж, ... адаптор, - зітхнула дівчина.

- Не тільки.

Поглянувши на нього ще раз, з важким серцем Сара вискочила з машини, помахавши руками перед оком камери. Ворота прочинилися якраз в той момент, коли бронетранспортер зірвався з місця.

- Саро!! - здається Коліна намагалися утримати, але не змогли. Вискочивши до сестри, він з силою згріб її в оберемок. - Ти жива. Ти жива, - бурмотів він як божевільний .

- Майже, ти зараз мене задушиш, - пискнула вона.