Читати книгу - "Принцеса для демона, Стефанія Лін"

– Втюрилась!

– Ні в кого я не втюрилась. Не неси дурниці!

– Лелька, якщо тобі дівчина брата імператора каже тікаємо, то потрібно тікати! А не розповідати де ти там колись втечеш!

– Дашка!

– Не Дашка! Я підслухала розмову воїнів і Мельха з Сеером, до слова, бачиш, від мене користі більше, ніж від тебе, так от, ми ночуємо сьогодні тут, а далі порталом відправляємось під Долину, щоб не гаяти час. А от у Долині вже магія демонів не діє, тож там пішки йти..

– Так чому не втекти під Долиною? – Аж запал внутрішній з'являється. Невже? Невже дійсно є шанс?

– Тому що мені здається там Сеер прив'яже тебе до себе буквально! Він же без магії буде, як ганятись за тобою?

– Нелогічно, Даш. Якщо втечемо зараз, то він, у тому то й справа, поженеться за нами й тоді точно прив'яже! Потрібно подумати та вигадати щось інше. Та й здається мені, що дійти до Долини найкращий варіант!

– Впевнена?

– Відсотків на сімдесят.

– Тоді чекаємо. Якщо що, то у мене ще є заховані монети з палацу.

– Серйозно? – Важко стримати сміх.

– А що? У нас вдома вони можуть коштувати ого-го-го скільки.

– Моя ж ти прагматична. Обожнюю. Я прямо розкисла щось, а твоя підтримка…

– Шаалу заберемо? – Перебиває Дашка й зазирає в мої очі з надією.

– Якщо Кицюня захоче піти з нами, чому б і ні.

Ніч проходить у будинку Арабата. Він, як справжній джентльмен виділив мені й моїй “служниці” кімнатки, за що йому неймовірне спасибі. Не передати моє внутрішнє задоволення від того, що Сеер спить на дворі, просто неба, на землі. Так йому і треба, Демоняці!

Але радість моя була не довгою. Прокинувшись від передчуття чогось розплющую очі й саме в цей момент наді мною з'являється клятий портал.

Ненавиджу його. Ні. Я все тут ненавиджу!

Коротка мить і я у наметі, в лапах Імператора.

Та щоб!...

– Відстань! – штовхаю його у груди. Раз, другий, третій, а він терпляче очікує й проникливо зазирає в очі.

Тільки зараз відчуваю запах алкоголю. Тільки зараз розумію, що демон п'яний, якщо таке поняття взагалі існує у світі.

– Не опирайся, – шепоче, – ми двоє хочемо одного й того ж.

Нахиляється й намагається поцілувати. Встигаю відмахнутися, роблю крок у бік і бачу, як Сеер починає завалюватися вперед. Сміх стримати не вдається, та й не варто. Тож починаю сміятися з Демоняки який вирівнюється і якось ображено дивиться. Наче я його штовхнула.

– Що, твої бажання і мої – різні речі? Поганенько знати це, правда? – Фиркаю.

Уникає відповіді. Просто дивитись, так, що почуваюсь голою. Самим поглядом пестить, збуджує. Груди одразу наливаються, очікують ласки. Між ногами стає гаряче.
Крила з'являються за спиною демона й одним помахом притягують мене до свого власника.

– Хочеш ще поділитися пір'ям?

– Хочу поділитися тим, що маю між ніг, принцесо!

– Не варто, – важко дихаю, – бо може відвалитися

Сміх Сеера звучить несподівано.

– Ти як завжди, суцільна проблема. І зовсім не хочеш йти на зустріч!

– А для чого? Ти ведеш мене на смерть, я ж розумію! Так навіщо ускладнювати стосунки між катом та жертвою?!

Його уста опиняються прямо над моїми, але не торкаються, навмисно залишають між нами тонку межу простору, щоб я лише мріяла про дотик, а фізично не мала змоги отримати.

– Невже перед смертю не хочеться відчути прихильність Імператора? – шепоче.

– Не потрібно підносити себе до небес, Сеер! – Спокійно відповідаю. – Тому що твоя прихильність нічого не варта!

– Справді? І зараз твоє тіло не тремтить у моїх руках? Зовсім не хочеться відчути мій дотик, спробувати на смак пристрасть?

– Твоя пристрасть має смак смерті! Тож ні, – ставлю руки на оголені груди демона й зазираю в чорні очі.

Погратись хоче? Отримати мене, а потім віддати на смерть?

– Не варто, Ліліано, грати зі мною в подібні ігри.

– Це не ігри, а правда! Ти вирішив зробити з мене жертву? Ведеш невідомо куди, брешеш, що я наречена, підозрюєш не зрозуміло у чому. Так навіщо мені ставати твоєю коханкою? Навіщо вірити й сподіватись на твою милість?!

– Я подарував тобі частину себе, хіба не хочеш віддячити?

Гаряче дихання торкається шиї, пальці залишають сліди на тілі. Бажання, щоб воно горіло синім полум'ям, прострілює все тіло. Жагуче, палке, пристрасне, стає частиною мене й шепоче, щоб піддалась.

– За твоєї вини мені довелось прийняти частину тебе… Не я винна у тому, що твої вороги мріють про твою смерть!

– Можливо. – Поглядом проникає під шкіру, таврує, знову й знову, наче каже, що мушу віддатись, дозволити нашу близькість. – Але ти винна, що я мушу обирати між чужинкою і власною імперією.

Ці слова неочікувані. Дійсно. На мить гублюсь й не знаю, що відповісти. Він тільки що сам підтвердив той факт, що його слова про наречену були брехнею, дозволив знати, що я дійсно жертва. Невже після цього очікує покірності?

– Ні, не винна. – Шепочу. – І буду опиратись до останнього. Тікати. Боротись. Кусатись. Я не винна, що хтось поміняв мене місцями зі справжньою Ліліаною. Не винна, що ти вирішив вести мене у Долину, хоч можливо навіть зі своєю нареченою хотів вчинити так само. Не винна, що у тебе немає серця, що ти не кохав. Не винна, що тобі доводиться обирати…

Сеер закриває рота поцілунком. Цього разу він не такий. Зовсім інший. Цього разу демон не вказує мені хто у домі господар, не намагається взяти верх, довести, що він головний.