Читати книгу - "Красуня для ловеласа, Каріна Іша"

Він починає часто моргати. Виглядає трохи розгублено. Те що потрібно. Нехай втратить пильність. Хоча мені важко зображати бажання до нього. Але це потрібно зробити.

- Люблю. І хочу тебе. Можу довести прямо тут. Що скажеш?

Чорт. Тільки не це.

- Тут? Артеме, милий, тут брудно. І свідки. Ти ж знаєш, що я дуже ранима і сором'язлива. Давай ти мене розв'яжеш і ми знайдемо найкраще місце, наприклад зручне ліжко. А?

Його очі спалахнули, кадик смикнувся. Те що потрібно! Він підходить до столу та бере ножа. Оце лякає мене до чортиків. Артем стає за моєю спиною. Ріже мотузку. Я підношу руки до грудей, тру зап'ястя. Намагаюся дихати рівно, поки Артем розрізає мотузку на ногах. 

- Артеме, що ти робиш? – кричить Іра, намагаючись його зупинити. Він прибирає її руки, штовхає її убік. Та відлітає до стіни, сильно вдаряється головою об стіну. Падає на підлогу, заплющуючи очі. Я бачу кров. Чорт. Тільки не це. Артем божевільний. Так треба зберігати спокій. У нього в руках ніж.

- Артеме, що ти зробив. Нас посадять. 

Він дивиться на знерухомлене тіло Іри, тре перенісся, нахиляється над нею, перевіряє пульс.

- Жива вона. Пішли звідси, – встає, бере мене за руку, тягне до дверей. - Тільки без дурниць. Якщо щось викинеш, уб'ю. Цьому виродку живою не дістанешся. Зрозуміла?

Я ківаю, йду за ним. Виходимо надвір. Якесь селище, недобудований будинок на околиці лісу. Артем садить мене в машину, блокує двері. Іде назад до будинку з ножем у руках. Чорт. Він пішов до Іри. Хоча я її ненавиджу, але смерті їй не бажаю. Оглядаю салон. Такого бути не може. На торпеді лежить телефон. Напевно його. Швидко беру телефон, набираю номер Ігната, але бачу Артема, що повертається, не відключаю виклик і кладу телефон під сидіння. Хоч би Ігнат підняв слухавку і зміг мене знайти. Артем сідає в авто, заводить її, але не блокує двері. Я бачу у кишені його ніж. Весь у крові. Чорт. Чорт.

- Куди ми їдемо? - питаю я, сподіваючись, що Ігнат чує. - Артеме, милий не мовчи. І що з Ірою? Ти її вб..?

- Так. Їдемо до аеропорту. Все, Єво, закрий рота. Не відволікай мене. - трохи прикрикує він на мене, від чого я сіпаюся і притискаюсь до дверей. Боже, як зберегти спокій? Де ти, Ігнате? Забери мене. Раптом нам дорогу перегороджують три чорні позашляховики. Двері відчиняються і з одного з них вистрибує Ігнат. - О, швидко цей виродок знайшов тебе. - гарчить Артем. Секунда і я хапаю раптово ніж і завдаю удару йому вбік. Він кричить від болю, скручується. Я користуюсь моментом і вискакую з машини. Біжу в обійми Ігната. Коли обіймаю його, раптово втрачаю свідомість у його руках.

- Єво, що з тобою? – кричить Ігнат. Це останнє що я чую перед тим, як провалитися у темряву.