Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

– Тільки не говори мені, що ти не впевнена у тому, що я дійсно говорю правду, - голос чоловіка миттєво став хрипким і якимсь ніби трохи холодним.

– Не в цьому річ, - Юля бачила його погляд, чоловік став занадто серйозним.

– А в чому? Наведи мені дійсно доречні приклади, тоді я погоджусь з тобою. – Я не впевнена у тому, що нам варто поспішати. Все так швидко сталося між нами. Я не сподівалася, що наші стосунки наберуть таких обертів.

Микита нервово розсміявся.

– Тобто ти вважала, що ми просто з тобою гарно проведемо час та розбіжимося?

Юля відчула себе повною дурепою. Вона не знала, що відповісти на це твердження. Так, вона вважала, що стосунки між ними будуть короткотривалими.

– Так, тому що не вважала за потрібне розпочинати нові стосунки, не загоївши рани від попередніх. Це, знаєш, не так просто.

– То пані хотіла лише скористатися беззахисним чоловіком?

– Що? – Юля збентежено подивилася на Микиту і побачила, що очі чоловіка несмішливо її розглядають.

– Гранін, я тебе зараз придушу.

– В обіймах, у ліжку? Якщо так, то я весь твій, солоденька.

Чоловік вказівним пальцем покликав Юлю до себе.

– Йди добровільно, інакше наздожену та розкажу тобі, що всі проблеми вирішуються дуже легко та просто. Тому не варто їх створювати, щоб голова не луснула від напруги.

Як можна було на нього ображатися? Він лише натякнув на те, що хоче зробити з нею, а вона вже тремтить від бажання.

- Маленька моя, - обійняв Юлю за талію, коли дівчина добровільно підійшла до нього, поцілував в оголене плече, - в чому, власне, проблема? В мене є пристойні зв'язки, я що завгодно зроблю для тебе. Ти лише довірся мені, Юленько.

– Я намагаюсь, правда, - прошепотіла йому на вухо, вустами торкаючись чутливої шкіри, - просто дай час. Не вимагай від мене поспішних рішень.

Чомусь в цю мить Микиті спало на думку, що ця поранена дівчина дійсно боїться пускати його у власний простір. Занадто свіжа образа на колишнього за той обман, котрий довелося пережити. А ще важливе те, що Юля звикла самостійно вирішувати свої проблеми, бути сама собі начальником. Схоже, колишній не дуже балував її вчинками.

- Значить, ще раз, - зупинив Юлю на мить і провів рукою по волоссю, видихаючи шумно і нервово. – Досить тобі сидіти в селі, переїдеш до мене, а роботу знайдемо.

- Що тобі в моїх словах незрозумілого? - Обличчя дівчини моментально стало серйозним, навіть трохи наляканим.

Як вона могла переїхати до нього ось так, покинути будинок, господарство?  До того ж справа піде в зиму і залишати житло без нагляду найгрубіша помилка. А робота? Звільнитися? А потім як? Що, якщо вона його остаточно розчарує? Ну, ось реально, він їй хоч і подобається, тільки примушувати себе йти проти власної волі не стане.

- Я тебе не кваплю, заспокойся, просто довірся, - якщо всередині Микита і вирував, то зовні цього не показував, давно усвідомив, що Юлю не варто квапити.

- Окей, я подумаю, - відповіла з натягнутою усмішкою, вдивляючись у його серйозне обличчя, і відразу додала, - але не обнадіюю, домовилися?

- Добре.

Микита розумів лише одне: зараз йому краще не наполягати. Вона дійсно занадто зріла особистість, котру цукерками не задовольниш та не переконаєш. А до вересня у нього є час переконати дівчину в тому, що вона йому потрібна. Та й гарну вакансію знайти буде нелегко, але він докладе максимум зусиль та задовольнить свою дівчину.

 Юля трохи заспокоїлася. Нехай все йде своїм ходом, а поки потрібно серйозніше придивитися до нього. До біса все напруження, потрібно відриватися.

- Давай з'їздимо на річку?

Юля кардинально змінила тему, даючи зрозуміти, що до попереднього питання вони не повернуться найближчим часом. Чому б зараз не побалувати себе? На роботу Микита не поспішав. А це чудовий привід для того, що відвідати одну гарну місцину біля річки, котру ще за часів студентства разом з подружкою щоліта відвідували занадто часто.

 - Ти читаєш мої думки, - здивовано підняв брову і почухав легку щетину.

- Тоді це просто чудова нагода побути наодинці та поплавати. Я знаю одну гарну місцинку на річці, то якщо вона не зайнята, ми зможемо разом уявити себе дикунами.

 – Тоді тобі не варто брати з собою купальник. Мене задовольнить стиль нудистів.

– Чоловіче, а не боїшся, що відео голенької парочки буде бачити вся всесвітня мережа? Ти ж не забувай важливий момент, на телефонах пам’яті у людей дуже багато, - розсміялась Юля, цілуючи Микиту у вуста.

 – Тоді я маю задовольнити своє бажання в цю хвилину.

 – Ти здурів, - сміялась, поки він ніс її у спальню.

– Насолоджуйся, я не дам тобі спокою, моя солодка…

Ледь втекла з ліжка, бо Микита не поспішав її відпускати. Він просто тримав її у свої обіймах та цілував у скроню. Було так тепло та добре у його обіймах. Просто не вірилося в те, що це відбувається з нею.

– А у твоєї подруги всі купальники подібного стилю? – якось прискіпливо розглядав  перший, а потім другий.

 – Ти ж казав, що краще без нього.

– Був дурнем, твої принади не варто показувати іншим. Це все моє.

– Гранін, ти безсоромний.

 – Звикай, а ще я завжди говорю те, що думаю.

– Ти вважаєш, що я маю не гарний вигляд у цьому купальнику?

Дівчина хитро усміхалася, кружляючи перед дзеркалом.

– Ти маєш занадто гарний вигляд, ти лише поглянь на мене.

І вона поглянула йому в очі, котрі знову палали бажанням. Випадково погляд проїхався нижче.

– Ммм, тоді зупинимось саме на цьому варіанті, - весело натякнула на те, як чоловік зреагував на її купальник.

– Мабуть варто заїхати до магазину та придбати тобі паранджу, сонечко.

– Варвар!

– Спокусниця!

Дорогою до річки Микита заїхав до себе. Юля ж не стала підніматися до нього, а просто чекала в авто та читала чергову книжку. Не одразу почула, що до неї звертаються, лише коли грюкнули двері, дівчина подивилася на Микиту.