Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дім на березі озера, Мері Лоусон 📚 - Українською

Читати книгу - "Дім на березі озера, Мері Лоусон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дім на березі озера" автора Мері Лоусон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 68
Перейти на сторінку:
придивляючись до моїх губ і згинаючи коліна відповідно до ритму.

– Молодець, Бо! Ти молодчина!

– Цув, цув, цув! – проспівала Бо. – Свій, свій, свій!

– Чудово!

– А нам прийшов рахунок від лікаря Крістоферсона? – запитав Метт.

– За що? – відповів Люк.

– За лікування Бо від кору. Прийшов рахунок?

Люк знизав плечима.

– Наче ні. – Він знову став споглядати Бо.

– Хвола, хвола, хвола! – репетувала Бо, виспівуючи з усіх сил. – Ла-ла-ла!

– Як думаєш, скільки грошей там буде? – запитав Метт.

– Хтозна.

– Ну так, але приблизно. Лікар приходив чотири чи п’ять разів. Має бути на величеньку суму.

– Почнемо хвилюватися про це, як він прийде, гаразд? Кейт, проспівай ще раз. По одному рядку. Вона справді швидко вчиться.

Але я спостерігала за Меттом, що підвівся на рівні й виглядав у вікно. Вже опустилася темрява, й він навряд чи бачив щось, окрім свого віддзеркалення, але все одно стояв і дивився.

Якусь хвилю було тихо, а тоді Люк промовив:

– Ти любиш хвилюватися, правда? Просто й дня не проживеш, щоб не похвилюватися. Нічого не залишиш просто так, щоб владналося саме собою, й одненького пообіддя, одненької хвилини не можеш провести, не пережовуючи, не обсмоктуючи гризоту. Й на хвилю не можеш про все забути… Все, все, що ми робимо, все тобі треба зіпсувати.

Метт тихо сказав:

– Ми маємо щось робити, Люку. Батькові гроші так швидко витрачаються…

– Та я ж тобі кажу! Щось нагодиться!

– Звісно, – відповів Метт. – Звісно.

Думаю, то для нього був поворотний момент – момент, коли він вирішив, що далі так тривати не може. Що було абсурдно, справді абсурдно, бо якби він над усім подумав, то зрозумів би, що лікарю Крістоферсону ніколи і на гадку не спало б надсилати їм рахунка.

* * *

У березні я три тижні не писала тітці Енні й знаю чому. Це сталося тоді, коли тертя між Меттом і Люком нарешті призвело до загоряння, а одинадцята заповідь була з тріскотом порушена й наш маленький світ мало не розлетівся на шматки.

Метт виголосив новини за вечерею. Здається, у нашому домі панувало таке правило – якщо маєш якісь важливі новини, скажи їх за столом, найкраще – коли всі інші жують.

– Я маю дещо вам сказати, – промовив Метт, накладаючи собі тушкованого м’яса від місіс Стенович. – Я кинув школу.

Коли це сталося, Люк і справді жував. Він завмер і зиркнув на Метта. В якийсь момент упродовж попередніх місяців вони стали сидіти на інших місцях: тепер Люк сидів на місці мами, найближчому до кухні, Метт – на місці батька. Ми з Бо й далі сиділи поряд.

– Я сьогодні мав розмову з містером Стоуном, – продовжив Метт. – Сказав йому, що кидаю з фінансових міркувань. Я дістав роботу на повний день у магазині «Гадсонс Бей». Від дев’ятої до п’ятої, з понеділка до суботи. Очевидячки, транспорт – це проблема, доки ми не відремонтуємо авто, але я все влаштував. Їхатиму туди шкільним автобусом, а якщо не зможу повертатися ввечері, то мені дозволили залишатися на ніч у магазинній коморі. Вони дуже приємні. Містер Вільямс – керівник – як виявилось, був знайомий із батьком, здається порядним чоловіком.

Люк усе ще вирячався на нього, маючи повен рот м’яса. Метт спокійно на нього зиркнув і почав їсти. Люк пожував трохи і проковтнув. Прожував він не дуже добре – було видно великий кусень, що опускався його горлом, як коли змія ковтає жабу. Він знову ковтнув, двічі, задираючи підборіддя, щоб проштовхнути їжу вниз, а тоді промовив:

– Що ти верзеш?

– Робота, – відповів Метт. – Я дістав роботу. Я збираюся заробити трохи грошей.

Люк мовив:

– Що ти в біса верзеш?

Метт глянув на Бо й на мене і підвів брови.

– Хтось сьогодні тугодум, панночки. Спробувати ще раз?

Він не підколював Люка, він намагався перетворити все на жарт, щоб воно видавалося не таким важливим. Глянув на нього.

– Робота, Люку. Праця. Те, що люди роблять, щоб мати гроші й купувати всякі речі.

– Як розуміти твоє «я кинув школу»?

– Так і розуміти – я кинув школу. Ну, знаєш, «кинути», це як «припинити». Я припинив ходити до школи. Більше до школи не піду.

Люк відштовхнув стільця від столу. Він не здавався людиною, що сприйняла все за жарт.

– Що ти в біса верзеш. У тебе іспити за два місяці.

– Я, певно, складу іспити, отримаю атестата за тринадцятий клас. Містер Стоун сказав, що так можна. Не матиме значення, що я пропущу кілька місяців – я все одно знаю досить, щоб скласти.

– Скласти – мало, ти мусиш дістати стипендію. Ти ж знаєш! Як ти збираєшся вступити до університету без стипендії?

– Я не збираюся вступати.

Люк втупився у нього, широко розплющивши очі.

Метт м’яко мовив:

– Послухай, того, що ми робимо, – намагаємося протриматися, маючи роботи на півдня, щоб один із нас міг завжди бути з дівчатами, – цього не досить. Як цього може бути досить? Ми, певно, несповна розуму, бо думали, що цього буде досить.

Він уважно подивився у Люкове лице, що червоніло, наливалося гнівом, і стривожено зиркнув на нас із Бо. Певно, він шкодував, що оголосив це при нас. Він не міг очікувати, що Люк зрадіє зміні плану, але, вочевидь, не сподівався й на саме таку реакцію.

– Послухай, – почав Метт. – Поговорімо про це пізніше, гаразд?

– Ой ні, – відказав Люк. – О-о-ой ні. Ми це вирішимо просто зараз, бо завтра ти повертаєшся до школи.

Кілька секунд стояла тиша. Потім Метт тихо сказав:

– Люку, це не тобі вирішувати. Я вже повідомив – я кинув.

– Ну то передумай! Немає жодної клятої причини тобі працювати повний день! Мине щонайбільше місяць, перш ніж зможемо почати роботу на фермі старого Пая, і тоді…

– Це нічого не вирішить! Навіть якщо ми протримаємося цей рік, як ти збираєшся справлятися, коли я поїду? Це неможливо! Один із нас має працювати, а інший – бути вдома. Це єдиний спосіб.

– До дупи! До дупи такий спосіб! – Люків голос ставав голосніший і різкіший. – Нам не треба буде вічно сидіти з дівчатами! Наступного року Бо можна буде віддавати комусь по обіді, багато хто пропонував, а Кейт приходитиме до неї після школи. Тоді вони добре без нас обходитимуться. Я зможу працювати по обіді п’ять днів на тиждень. Ми зможемо за це жити! За це, та ще й за те, що надсилає тітка Енні.

Він глибоко вдихнув і було видно, що він докладає зусиль, щоб заспокоїтися й говорити розмірено, раціонально, бо знав, що

1 ... 40 41 42 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім на березі озера, Мері Лоусон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дім на березі озера, Мері Лоусон"