Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вибрана проза, Який Церетелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрана проза, Який Церетелі"

223
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрана проза" автора Який Церетелі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 74
Перейти на сторінку:
і все марно. Свої головні сили я кинув проти самої лише Кахетії, а Кахетія ж тільки невелика частка Грузії!.. Як мені подолати всю країну? Без неї не збережу я і Персії! Ця маленька країна — міст поміж Сходом і Заходом. Що таке без неї моє велике царство? Величезна фортеця без мурів. Неважко рано чи пізно нею заволодіти!.. Ні, Грузія — той оберіг, що має належати Персії!.. Належати?.. Гм!.. Це легко сказати! Та як приборкати народ, в якому міцно переплелися релігійні та національні почуття, дух якого сильніший, ніж тіло? Легендарний Тамерлан лише тут відчув, що він кульгавий, коли спіткнувся об цей «наріжний камінь». А що, коли іранський лев підібгає свого хвоста?! Страшний народ, який загартував тіло й підняв свій дух. Страшний!.. Він має стати кволим, занепасти духом, і тільки тоді можна зламати й поневолити його!.. Так, саме так! Інколи там, де безсила сокира, маленька пилка зробить своє діло!.. І лисячому хвостові інколи таланить більше, аніж левовій лапі!..» Так вирішив могутній шах Аббас і змінив гнів на оманливу милість, відверту політику прямого гніту замінив нещирістю і віроломством. Занадто яскравий промінь може раптово осліпити людину. Щедрі милості шаха засліпили Кахетію. Шлунок підкорив серце, душа поступилася тілу, і поволі, день за днем, утопала країна в небезпечну трясовину. Недарма ж політика Персії пестила вельможне панство та його проводирів! Грузини посіли перші місця в шахському палаці і, легко багатіючи, розкошували. Для цього не потрібні були ні талант, ні знання, ні людська гідність. Задля особистого добробуту досить було виказати беззавітну відданість Іранові й нишком зраджувати інтереси своєї вітчизни. Хто не хотів забути свого грузинства, того переслідували, і він не міг розраховувати на успіх, навіть коли був героєм!.. Шах Аббас бачив усе це й сміявся в душі. Таку саму політику заповідав іранський лев своїм нащадкам, тому не минуло й століття, як Східна Грузія наполовину омусульманилася. Народ перейняв звичаї персів, віру та закони!.. Грузин не був схожий на грузина!.. Мова спаплюжилась, у вельможних родинах соромилися розмовляти по-грузинському... Судочинство велося чужою мовою, місця архієреїв посіли ахунди, а священиків замінили мулли та каді. Народ упав так низько, що на кожному кроці грузин зраджував грузина. Нарешті так знесилилися, що самі перси з огидою засуджували колись славетний народ. Таким чином, уже за часів шаха Аббаса Другого не було необхідності прикидатися: із знекровленої країни можна було знущатися відверто.

Кахетія, ошукана принадами й засліплена ласкою ворога, збагнула нарешті, що потрапила в біду, але, усвідомлюючи своє повне безсилля, принишкла. Той, хто раніше претендував на вищі придворні посади амілахварі та аміреджибі, ешикагабаші й амірбарі, тепер ладен служити хоча б простим чапарі.

Злигодні спочатку охопили вищий стан, і голодне дворянство стало тягарем для селян... Так змішалися між собою, що кревні зв’язки втратили своє значення, родич родича не жалів, аби тільки мати з того якийсь зиск!.. Забувши своїх святих, панство присягалося тепер «сонцем шаха»... І коли десь з-поміж дворян і з’являлася порядна людина, що не встигла переродитися й забути лиха вітчизни, вона зустрічала осуд і докори своїх близьких. Тільки селяни, прості трудівники своїм чесним трудовим потом зрошували рідні поля й узгір’я, политі кров’ю замордованих предків, і все ще зберігали єдність... Вони були готові спалахнути від першої ж викресаної іскорки.

Саме тоді жив у Кахетії володар Ахмети Бідзіна Чолокашвілі, чоловік бездоганний і щедро обдарований природою, його нічим не могли спокусити вороги: ні погрозами, ні щедрими дарами. Вражені таким дивацтвом, кахетинці з неприхованою ворожістю ставилися до нього.

«Де це чувано! — казали князі. — Щастя стукає в його двері, а він опирається й не пускає його в дім! Присягаємося сонцем життя шаха, на його місці ми знали б, як вчинити!» Та Бідзіна у відповідь відмовчувався, і лише сумно хитав головою.

Якось заїхав до нього рідний дядько — Джандіері. Він був з тих, хто чує, звідкіль вітер дме, і хитається то сюди, то туди, залежно від часу та обставин. Висунувшись завдяки татарам[20], він став у Кахетії впливовою людиною, мало не першим візирем намісника шаха. Пейкар-хан без його поради не ступав і кроку. І ось саме він з’явився до Чолокашвілі.

За обідом Джандіері скрадливо повів з господарем ту розмову, задля якої приїхав.

— Небоже мій дорогий, — ніби між іншим почав він, — дивуюся з твоєї поведінки. Бог обдарував тебе розумом і талантом. Доля прихильна до тебе, але ти сам собі ворог!.. Я не раз казав і ще повторю: при дворі тебе чекає щастя... А ти, підібгавши ноги, сидиш тут, ніби Нацаркекія! Що ти знайшов у цій Ахметі? Тобі вона належить і ніде не дінеться! Добро й славу треба здобути не вдома, а в інших краях!..

— У кожного своя вдача, дядьку! — зупинив його Бідзіна. — Мені й тут гарно, краще мати менше та чистішого, аніж більше, та брудного!..

— Як це? По-твоєму, всі ми, при шахському дворі, забруднені?

— Я кажу тільки про себе…

— Помиляєшся!.. Подивись на інших, як вони вміло використовують час і живуть!.. Хай не позбавить нас Бог шахового благодійства! Добре чи погано, а з його милості народ хліб їсть...

— Отакої! Вдома шматок відбирають, а з панського столу недоїдки кидають, як псам.

— А якби не було в нас і цього, ми зовсім померли б з голоду!

— Мені дорожча чесна смерть, аніж зганьблене життя, тому, поки живий, ще спробую якось повернути собі свій шматок хліба.

— Пізно вже, дорогий небоже!.. «Сила й гори переоре!» — чув приказку? Ніхто не думає так, як ти, а сам нічого не досягнеш. Кажуть, одна ластівка весни не приносить.

— Прихід весни не пришвидшить ні одна, ні тисячі ластівок. Але з весною прилетять їх до нас сотні й тисячі. Може, й наша весна не за горами... Сьогодні я один, а завтра будуть десятки й тисячі!..

— Може, й так, але часто ранню ластівку прибивають заморозки.

— Знаю, дядьку, та я краще загину як провісник весни, аніж житиму як лихий пророк зими! Хіба я не знаю, що життя вельможі солодке? Хіба Ахмету порівняти з Тегераном?! Там усе чарує зір, полонить розум, тішить почуття. Та саме цього я побоююсь!.. Не хочу, щоб це відволікало мене від єдиного, чому я повинен до скону слугувати. Тут, у цій маленькій Ахметі, все любе моєму серцю: земля й річки, гори й скелі, ліси й лани...

1 ... 40 41 42 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрана проза, Який Церетелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрана проза, Який Церетелі"