Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Віолета, Ісабель Альєнде 📚 - Українською

Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

1 132
0
30.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Віолета" автора Ісабель Альєнде. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 86
Перейти на сторінку:
де я нікого не знала, де ми з дітьми були б цілком самотні, бо Хуліан більше перебував у небі, ніж на землі. Час від часу ми їздили до нього в Маямі, і протягом кількох днів він обдаровував нас своєю увагою і подарунками, доки інше завдання не змушувало його прощатися з нами або вибухала одна з тих наших грандіозних сварок, за якою йшло сласне примирення. Одного разу, коли я запитала свого сина Хуана Мартіна, що він хоче на день народження, він прошепотів мені на вухо: «Щоб ти назавжди розлучилася з татом».

13

Землетрус 1960 року застав мене і двох моїх дітей у Санта-Кларі. Ферма Рівасів залишалася моїм прихистком, улюбленим місцем для літнього відпочинку — подалі від Хуліана, який ніколи з нами туди не їздив. Із колишніх мешканців Санта-Клари залишилися лише тітка Пілар, Торіто і Факунда. Ріваси померли кілька років тому, і нам їх дуже бракувало. Жителі Науеля з власної ініціативи почепили бронзову табличку з їхніми іменами на залізничну станцію. Поїдь і подивися, Каміло, вона досі там висить, хоча поїзди уже не ходять, тепер їздять автобусами.

Ферма належала Тересі, єдиній спадкоємиці, бо її брат Роберто відступив їй свою частку, та позаяк вона не могла її утримувати, я взяла витрати на себе і, хоча ніколи цього не прагнула, пізніше ферма стала моєю. Два вигони орендувала родина Моро, яка посадила там виноградники: у нас була лише одна корова, коней і мулів замінили велосипеди і пікап, а у свинарнику лишилася однісінька льоха, яку Торіто глядів, як власну дитину, бо її поросята були його єдиним джерелом прибутку. Ми все ще тримали курей, псів і котів. Факунда мала в своєму розпорядженні сучасну газову плиту і дві глиняні печі, аби пекти свої тістечка і пиріжки, які продавалися в Науелі та інших поближніх селах.

Я не знала Факундиного чоловіка, про якого вона розповідала. Чесно кажучи, позаяк його ніхто й ніколи не бачив, ми вважали, що вона його вигадала. Батьки допомагали їй утримувати двох дочок: поки мати працювала, дівчатка жили з дідусем і бабусею, доки не пішли на свій хліб. Одна з них, Нарциса, за п’ять років народила трьох дітей, які були настільки несхожі між собою, що було очевидно, що вони від різних батьків. «Якась вона у мене вийшла слабка на передок», — зітхала Факунда, пояснюючи череду чоловіків, з якими гуляла її донька, і схильність останньої вагітніти від першого-ліпшого.

Коли помер дядько Бруно і дім наполовину спорожнів, Факунда забрала Нарцису і внуків до себе — так вона могла виховувати малюків, як її батьки виховували її дітей. Батька, якого вони не мали, їм замінив Торіто, хоча за віком міг бути їхнім дідом. Йому було близько п’ятдесяти п’яти років, але на це вказувало лише те, що він втратив кілька зубів і ходив трохи згорбившись. Він і далі вибирався у свої довгі походи, щоб «пізнавати», і гадаю, на той час уже мав в голові детальну карту всієї провінції та її околиць.

Факунда оплакувала смерть дядька Бруно, як мати, а я — як донька. Той чоловік узяв мене під своє крило, коли я приїхала на ферму в часи Вигнання і полюбив мене щирим серцем, так само як Торіто. Факунда кожної суботи носитиме квіти на його могилу аж до своєї смерті в 1997 році. Ми поховали його біля тітки Пії, і я хочу, Каміло, щоб ти поховав там і мене. Жодних кремацій і розсипання праху бозна-де — краще нехай мої кості удобрюють землю. Ти знав, що зараз тіла можна перевозити в біорозкладних коробках чи загорнутими в рядно? Мені це подобається: мабуть, це недорого.

Тітку Пілар смерть дядька Бруно підкосила. Вона казала, що вони зріднилися, як близнята, та я волію думати, що вони були коханцями. Коли я намагалася витягнути правду з Торіто і Факунди, вони відповідали так ухильно, що це лише підтвердило мої підозри. От і добре. Тітку Пілар дуже обтяжували її сімдесят сім років, вона ходила з паличкою, бо в неї боліли коліна, її вже не цікавили польові роботи, тварини чи люди. Вона, що колись була дивом енергії та оптимізму, замкнулася в собі. Годинами мовчала, склавши руки і невидюче втупившись у простір. Не раз я заставала її, коли вона розмовляла з дядьком Бруно. Коли я сказала, що треба провести у Санта-Клару телефон, вона категорично відказала, що якщо цей апарат не з’єднує з мертвими, то на якого біса він нам здався.

Того літа Тереса і міс Тейлор приїхали із кількома скринями і папугою в клітці, щоб залишитися на деякий час — подихати свіжим повітрям, сказали вони. Насправді Тереса півтора року просиділа в одиночній камері за прокомуністичну діяльність і це підірвало її здоров’я. Вона дуже схудла і посіріла з лиця, їй докучав кашель і запаморочення, через які вона втрачала орієнтацію. Ми поїхали зустріти їх із поїзда, і Торіто довелося зносити її на руках, бо довгий переїзд її виснажив. Вони відмовилися летіти літаком-амфібією компанії «Air Gaviota», як я їм пропонувала.

Того ж вечора, після привітальної вечері, яку приготувала на їхню честь Факунда, міс Тейлор зі сльозами на очах зізналася мені, що Тереса поволі вмирає. У неї був рак легенів в останній стадії.

Для мого сина Хуана Мартіна тижні, які ми щороку проводили в Санта-Кларі, були райськими. Він дивом зцілювався від алергії та астми і цілими днями ходив за Торіто, який навчив його керувати пікапом і доглядати за поросятами. Ми годинами його не бачили, коли він читав, лежачи на підлозі в Пахарері, яка досі стояла з табличкою на дверях, що забороняла вхід особам обох статей. «Залиш мене тут, у Санта-Кларі, мамо», — щороку просив мене Хуан Мартін, і я вгадувала решту фрази: «подалі від тата». У підлітковому віці він облишив намагання догодити Хуліанові, і той нервовий захват, з яким він ставився до нього в дитинстві, змінився острахом. Він його боявся.

Натомість Ньєвес ненавиділа село. Якось вона сказала Хуліану, що тітка Пілар стара шкапа, а Торіто бовдур, що було сприйнято зі сміхом. За таку зухвалість я хотіла замість покарання відіслати її до неї в кімнату, однак її батько завадив мені це зробити, бо, як він сказав, мала має рацію: Пілар відьма, а Торіто ідіот. Коли я думаю про неї, то бачу її як пташку з яскравим оперенням і хриплим голосом, веселу, граціозну, готову здійнятися і кудись полетіти.

Вона довела свою відвагу в день землетрусу —

1 ... 40 41 42 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віолета, Ісабель Альєнде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віолета, Ісабель Альєнде"