Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

вашим жертов не принесу, не схилю коліна мого бездушним ідолам". Тоді князь більше розгнівався, повелів постелити на землі гаки, та тризубці, та всілякі цвяхи залізні і по них волочити зв'язаного святого Мину. Він-бо, ніби по м'яких квітах волочений, дерзновенно викривав язичеське багатобожжя і лаяв безумство людей, зваблених од бісів. Князь же повелів волоченого святого пруттям олив'яним бити, і мучений був так довго. Один же із воїнів, котрі там були, на ймення Іліодор, сказав до мучителя: "Пане князю, не сховане є світлості твоїй, що християнський рід незмисленний є, не дбає про муки, як камінь бездушний, а чи дерево, а смерть бере за солодке пиття. Не труди-бо себе більше, але повели швидко докінчати цього запеклого християнина". І тоді князь дав вирока на святого, який такий у собі присуд мав: "Мину, злого воїна, що впав у християнське безчестя, не захотів повеління царського послухати і богам принести жертви, повеліваємо мечем забити, і тіло його вогнем хай буде спалене перед усіма".

Взяли-бо воїни святого мученика Мину, повели за місто й відсікли йому голову і, розпаливши великий вогонь, укинули в нього святе мучениче тіло. Коли ж загас вогонь, деякі із вірних, прийшовши на попелище, зібрали деякі частини мощей святого, які залишились од вогню, і, в чисту плащаницю вклавши, ароматами змастили. По малому часі принесли їх у батьківщину його і на чесному місці поклали, на ньому ж згодом і церква була, збудована в ім'я його, і численні в ній діялися чудеса молитвами святого.

Сказання Тимотея, архиєпископа Олександрійського, про чудеса святого великомученика Мини

Після смерті нечестивих та богоненависних римських царів настав благочестивий цар Константин Великий, і віра в Господа нашого Ісуса Христа примножилася. Тоді деякі христолюбці із міста Олександрійського, пошукавши останки мощів святого славного мученика Христового Мини, збудували церкву в ім'я його.

Того часу один купець благочестивий із землі Ісаврійської увійшов до Олександрії, куплю чинячи. Почув про численні чуда та зцілення, які бувають у церкві святого Мини, і сказав подумки: "Піду ж бо і я та й поклонюся чесним мощам святого мученика і дам якийсь дар у церкву його, щоб милостивий до мене був Бог молитвами свого страждальця". І, так настановившись, пішов, узявши із собою торбинку, повну золотників. І прийшов до поморського озера, знайшов перевоза й перебрався на місце, що зветься Локсонета; там вийшов на берега й шукав, де б ніч, що надходила, перебути — був-бо тоді вечір. І знайшов одну хоромину та й сказав господареві: "Друже, учини милість, прийми мене у хоромину свою переночувати, зайшло-бо сонце і боюся сам іти в дорогу, не маю ж бо приятеля, щоб був мені співподорожанином". Хазяїн же мовить: "Увійди, брате, і ночуй, доки день засяє". Зайшов ото гість до хоромини, ліг та й заснув. Господар же, побачивши в пришельця, що несе торбинку золота, спокусився на це й бісові, що науськував його, піддався: намислив убити гостя свого, а золото собі забрати. Встав-бо опівночі, своїми руками його зачавив і на шматки посік. Поклав те у кошика і сховав у внутрішні покої. Був у напрузі довго, позираючи туди й сюди, — шукав таємного місця, де б поховати вбитого. Коли ж так він розмірковував, явився Христовий мученик Мина, їдучи на коні, ніби який воїн, од царя посланий, і зайшов ворітьми в дім убивці та й запитав про вбитого того гостя. Убивця ж відмовлявся, кажучи до святого: "Не знаю, що кажеш, господине, не було в мене нікого". Святий же, із коня зсівши, зайшов до внутрішньої хоромини і знайшов кошика, витяг його та й каже вбивці: "Що тут є?" Він же, злякавшись вельми, в ноги святого великим падінням кинув себе. Святий-бо розсічені частки склав і, помолившись, воскресив мертвого та й каже йому: "Віддай славу Богові!" — той же, ніби зі сну вставши, збагнув, що постраждав від господаря дому, прославив Бога і воїнові, що явився, дякуючи, кланявся. Святий-бо від убивці взяв золото і віддав воскреслому чоловікові, кажучи: "Іди в свою дорогу з миром". А до вбивці повернувшись, схопив його й бив достатньо, караючи, — той-бо прощення просив. Святий же дарував відпущення гріха і, помолившись щодо нього, сів на коня та й щез з очей його.

В Олександрії був один чоловік, на ймення Євтропій, той обіцяв дати до церкви святого Мини срібну таріль і, закликавши золотаря, повелів йому виготовити дві срібні тарелі: одну таріль на ім'я святого Мини, і написати на ній такі слова: "Таріль святого великомученика Мини", а на другій велів учинити ім'я своє і написати на ній: "Таріль Євтропія, громадянина Олександрійського". Золотар же, за повелінням, почав кувати, а коли обидві тарелі викував, вийшла таріль святого Мини ліпша й краща. Написав же ім'я кожного на тарелі його і віддав Євтропію. Той якось плавав по морю й обідав із обох новозроблених тарелей і побачив, що таріль, зроблена на ім'я святого Мини, краща за його таріль, уподобав її і не захотів віддавати святому, але повелів слузі поставити в ній страву, свою ж таріль намислив відіслати до церкви святого Мини. Коли ж закінчилася трапеза, взяв слуга мученикову таріль і, пішовши на край корабля, почав мити її в морі. Коли ж він мив, напав на нього жах — побачив-бо якогось чоловіка, котрий із моря виходив, відтак схопив з його рук таріль і невидимий став. Раб же нестямний затрепетав і, охоплений страхом, вверг себе услід за таріллю в море. Побачивши це, пан його злякався і сказав, плачучи: "Горе мені, окаянному, що позаздрив на таріль святого і погубив раба свого вкупі із таріллю! Але ти, Господи Боже мій, не до кінця прогнівляйся на мене і з хлопцем моїм учини милість. Це ж бо обітницю чиню, що коли тільки знайду тіло хлопця мого, то другу таку учиню таріль і подам її угодникові твоєму святому Мині або ж ціну зниклої тарелі віддам до церкви святого".

Коли пристав корабель до берега, вийшов на сушу Євтропій і, дивлячись на край моря, хотів уздріти тіло хлопця, викинене морем, щоб поховати його. А коли пильно придивився, побачив раба, котрий виходив із моря із таріллю, і, злякавшись, великим голосом сказав: "Слава Богові, о воістину великий є святий мученик Мина!" І вийшли всі із корабля й побачили раба, котрий тримав таріль, здивувалися і славили Бога. Спитали його: "Як живий залишивсь у морі і як вийшов здоровий?" Він же відказав їм, мовлячи: "Коли