Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

— Там ельф! — вигукнув Пітер із повним ротом. 

Чарліна ковтнула решту татового пирога і відчинила двері чорного ходу, щоби глянути, чого хоче ельф. 

Зігнувшись у три погибелі, ельф протиснувся у двері, велично покрокував на середину кухні, де виставив на стілець скляну скриньку, яку приніс зі собою. У скриньці лежали три круглі білі предмети завбільшки з тенісний м’ячик. Пітер з Чарліною подивилися на них, а тоді на ельфа, який просто стояв мовчки. 

— Що це? — врешті-решт промовив Пітер. 

Ельф легесенько вклонився. 

— Це, — сказав він, — три яйця лабока, які ми видалили з чарівника Вільяма Норланда. Операція була напрочуд складною, проте ми провели її успішно. 

— Яйця лабока! — майже в один голос вигукнули Пітер і Чарліна. Чарліна відчула, як її лице сполотніло, і вона мало не пошкодувала, що їла той пиріг. На зблідлому Пітеровому лиці проступили всі веснянки. Приблуда, котра просила з-під столу, щоб її погодували, зайшлася відчайдушним виттям. 

— Навіщо… навіщо ви принесли ці яйця сюди? — тільки й спромоглася сказати Чарліна. 

Ельф спокійно сказав: 

— Бо ми виявили, що не в змозі їх знищити. Вони опираються будь-яким нашим спробам, магічним і фізичним. Врешті-решт ми дійшли висновку, що знищити їх до снаги лише вогняному демонові. Чарівник Норланд розповів нам, що панна Чарівна якраз зараз ввійшла в контакт із вогняним демоном. 

— Чарівник Норланд живий? Він із вами говорив? — палко запитав Пітер. 

— Так, — відказав ельф. — Він швидко одужує і зможе повернутися сюди через три, щонайпізніше через чотири дні. 

— Ой, я така рада! — вигукнула Чарліна. — То він занедужав через яйця лабока? 

— Саме так, — підтвердив ельф. — Здається, чарівник зіткнувся з лабоком кілька місяців тому під час прогулянки по гірському лузі. Завдяки тому, що Норланд — чарівник, яйця ввібрали його магію і стали майже незнищенними. Попереджаю: не торкайтеся яєць і не намагайтеся відкрити скриньку з ними. Вони надзвичайно небезпечні. Раджу якнайшвидше звернутися по допомогу до вогняного демона. 

Поки Пітер і Чарліна витріщалися на ті три білі яйця у скриньці, ельф знову легенько вклонився і вийшов у міжкімнатні двері. Пітер набрався мужності та побіг за ним із воланням про подальші роз’яснення. Але поки він добіг до вітальні, вхідні двері вже зачинилися за ельфом. Коли ж він, а слідом за ним Чарліна, а слідом за нею Приблуда, вибігли у садок перед домом, ельфа там і слід похолов. Чарліна помітила Ролло, який крадькома визирав з-за стебел гортензії, проте ельф зник. 

Дівчинка підібрала Приблуду і посадовила її Пітерові на руки. 

— Пітере, — сказала вона, — тримай Приблуду тут. Я піду приведу Кальцифера. 

І побігла по садовій доріжці. 

— Швидше! — крикнув їй услід Пітер. — Поспіши! 

Чарліна зовсім не потребувала цих Пітерових настанов. Вона бігла, а за нею линув відчайдушний писклявий дзявкіт Приблуди. Одначе дівчинка далі бігла і бігла, аж поки не оминула велику скелю. Побачивши попереду місто, вона схопилась за бік і перейшла на швидку ходу — настільки швидку, наскільки було можливо. Сама лише згадка про круглі білі яйця лабока на кухонному столі змушувала її ще більше квапитися щоразу, як тільки вдавалося більш-менш перевести подих. А що, коли з яєць щось вилупиться, перш ніж вона знайде Кальцифера? А що, коли Пітер зробить якусь дурницю — наприклад, спробує накласти на них заклинання? А що, коли… Вона намагалася перестати думати про ці жахливі ймовірності, повторюючи собі під ніс: 

— Я така дурна! Я ж могла запитати в того ельфа, що таке Ельфодар! Але зовсім про все забула! Хоч мала би пам’ятати. Яка я дурна! 

Серце її трепетало від занепокоєння. Перед очима сама собою поставала картина, як Пітер бурмоче заклинання над скляною скринькою. Спробувати щось таке було цілком у його стилі. 

Коли вона дійшла до міста, почався дощ. Чарліну це втішило. Дощ міг відволікти Пітера від яєць лабока. Йому доведеться вийти надвір і познімати одяг, поки він знову не намок. Якщо тільки він уже не встиг зробити якусь дурницю! 

Чарліна прийшла під Королівський особняк вся мокра і до краю захекана. Вона гримала калаталом і дзвонила у дзвоник ще затятіше, ніж тоді, коли на даху сидів Блим. Поки Сім відчинив двері, здавалося, минула вічність. 

— Ой, Сіме! — видихнула Чарліна. — Мені треба негайно побачити Кальцифера. Чи ви можете мені сказати, де він? 

— Безумовно, панно, — відповів Сім, нітрохи не вражений Чарліниним мокрим волоссям і одягом, з якого текли ручаї. — Сер Кальцифер зараз у великому салоні. Дозвольте вас провести. 

Він зачинив двері та почовгав геть. Чарліна пішла за ним, залишаючи за собою мокрий слід, проминаючи кам’яні сходи, до великих дверей десь у тильній частині особняка, де дівчинка раніше ніколи не бувала. 

— Сюди, панно, — сказав Сім, відчиняючи розкішні, хоча й обідрані двері. 

Чарліна ввійшла всередину, у гамір безлічі голосів і натовп вишукано вбраних людей, які, здавалося, кричали одне одного, походжаючи туди-сюди зі шматками торта на витончених блюдцях. Торт був першою річчю, яку Чарліна тут упізнала. Він стояв посередині кімнати на особливому столі. Хоча на цей момент від нього залишилася лише половина, то був безперечно той самий торт, над яким батькові кондитери напрацювалися вчора ввечері. Здавалося, серед цих ошатних незнайомців Чарліна зустріла старого друга. Найближчий чоловік, вбраний у темно-синій оксамит і синю парчу, обернувся і зверхньо подивився на Чарліну, а тоді обмінявся зі своєю дамою презирливими поглядами. Дама була вдягнена («Не у вечірню сукню, о небеса, тільки не в час чаювання!» — подумала Чарліна) в такі розкішні шовкові та сатинові шати, що якби тут була тітонька Семпронія, на тлі цієї дами вона б виглядала обідранкою. Ну але тітоньки Семпронії тут не було, зате був лорд-мер, і з ним його дружина, а також найважливіші люди міста. 

— Сіме, — запитав чоловік у темно-синьому одязі, — хто ця мокра мала простолюдинка? 

— Леді Чарівна, — відповів Сім, — нова асистентка Його Величності, Ваша Високосте. — Він повернувся до Чарліни: — Дозвольте представити вас Його Високості кронпринцові Людовіку, міледі. 

По цих словах він відступив і вийшов із салону. 

Чарліні захотілося, щоб підлога розступилася під її мокрими ногами і скинула її в льох. Вона геть-зовсім забула про візит принца Людовіка. Принцеса Хільда, очевидно, запросила на зустріч із принцом вершки верхньонорландської добропристойної публіки. А вона, звичайна собі Чарліна Бейкер, зопалу ввірвалася на врочисте чаювання. 

— Дуже приємно зустрітися з вами, Ваша Високосте, — спробувала вимовити вона, проте вийшов лише наляканий шепіт. 

Принц Людовік, швидше за все, взагалі її не почув. Він зареготав і сказав: 

— Це прізвисько, яке тобі дав король, Леді Чарівна? Так, дівчинко? — він показав виделочкою до торта на свою супутницю. — Я свою асистентку називаю Леді Мішки-з-Грошима. Розумієш, вона обходиться мені в цілий маєток. 

Чарліна відкрило було рота, щоб пояснити, як її насправді звати, але дама в не зовсім вечірній сукні озвалася перша: 

— Тебе ніхто не просив це