Читати книгу - "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося"

щоб він повернувся додому. Того ж ранку, ТОГО САМОГО РАНКУ мені зателефонувала Кітсова мама. «Привіт, Таро. Це Ненсі. Як ти?» Усе чудово, ідеально і, будь ласка, перекажіть Кітсу, що я за ним не сумую, не думаю про нього і мені не сняться дивні сни про мої меблі, що в нього лишилися. «Усе добре, дуже добре», — збрехала я. «Рада чути. Знаєш, хоч би це дивно звучало, але твій стіл зламався й розсипався вчора ввечері, тож, якщо хочеш, я радо його складу і привезу до тебе». Я була шокована. Тобто, мій стіл по-справжньому спілкувався зі мною через цей сон? Невже Кітсові батьки справді готові його скласти і доставити до мене на п’ятий поверх? Невже до мене повернулася удача? «Так! Будь ласка! О Боже. Було би чудово. ДЯКУЮ ТОБІ, НЕНСІ!» «Гаразд», — трохи здивована моїм піднесенням відповіла вона.

Періоди, коли я розлучалася зі своїм столом, збігалися з періодами мого життя, коли я вважала, що нічого не варта. Це саме ті періоди, коли я відчувала, що моє життя не тримається купи, і знемагала під тягарем ненависті до себе. Випускного року в коледжі мені пощастило час від часу слухати курси блискучої, прекрасної й доброзичливої сценаристки Поли Фоґель. Я запитала, чи могла б відвідувати її консультації, й вона щедро погодилася присвятити мені свій час. Сидячи поруч із нею на розкладному стільчику в шкільному театрі, я зізналася, що хочу стати письменницею, хочу творити — бути кимось, хто створює щось цінне для цього світу. Також зізналася, що боюся, аби це не призвело до хаотичного способу життя й фінансової нестабільності — двох речей, які мене оточували з раннього дитинства. «Мені подобається створювати тексти, але може, краще стати юристкою? Здається, це ліпша кар’єрна стежка для людини, яка полюбляє слова?» — звірялася я їй. «Дозволь тебе на цьому зупинити. Світ більше не потребує юристів. Звісно, якщо ти не до смерті прагнеш стати юристкою. Та це на тебе не схоже. Ти говориш як оповідачка історій. Світ потребує твого відбитку, твого голосу, сліду, твого часу на землі. Усе, що тобі потрібне — це сприймати себе всерйоз». Сприймати себе всерйоз? Я знала, що ці слова важливі, але тоді не могла їх зрозуміти цілком та інтегрувати у моє життя. Натомість я їх записала, запам’ятала і пообіцяла собі, що повертатимуся до них, аж поки зрозумію.

Усе минуле десятиліття я присвятила осмисленню слів Поли, і зараз щаслива оголосити, що нарешті я збагнула їх. Сприймати себе всерйоз — означає дозволити собі мати мрію, візію та сподівання на своє життя. Це означає вкладати працю, бути тим, ким ти почуваєшся глибоко всередині, ким ти є і ким хочеш стати. Це означає проживати своє життя у згоді зі справжньою собою, собою, що прагне себе показати, танцювати, фліртувати і зрештою завоювати світ. Сприймати себе всерйоз — означає, що ти не тривожишся й не переймаєшся, стоячи при підніжжі сходів свого життя. Не хапаєшся за поручні, сумніваючись, чи безпечно підніматися цими сходами. А впевнено ступаєш перший крок. Потім наступний. Маленькі крочки. Немає потреб перескакувати через чотири сходинки вгору. Просто будь уважна до кожної сходинки, на якій стоїш. Ось так. Тупай ногами, буди сусідів, відчуй, як пружинять коліна, розбий дерев’яні дошки під собою — це твої сходи і будуть вони в тебе лише одні.

Ось що я хочу сказати: якщо маєш мрії, навіть довбані великі мрії, що лякають тебе до чортиків, бо здається, що їх неможливо здійснити, тож простіше буде проігнорувати, але вони знову і знову повертаються, як реклама в телевізорі, якщо тебе переслідують фантазії про те, яким твоє життя могло би бути, але ти зовсім нічого не робиш, щоб їх здійснити, пора почати сприймати себе серйозно, моя дорога. Відклади свої тривоги вбік і присвяти себе сьогодні одній-єдиний омріяній справі. Не думай ані секунди про те, ЩО З ЦЬОГО ВСЬОГО В КІНЦІ ВИЙДЕ? Просто роби своє. Якщо твоя мрія — це власна фірма з виробництва свічок, купи необхідні матеріали і почни. Якщо мрія — знайти справжнього чоловіка, скачай Tinder і вперед. Немає потреби робити все й одразу, але ти маєш ступити один крок, сьогодні ж, крок у напрямку того місця, до якого хочеш прийти.

Тепер розумієш, чому той стіл такий важливий для мене? Я так поважно сприймаю свої мрії, що виділила ФІЗИЧНИЙ ПРОСТІР у моєму житті, щоб мати місце для власних прагнень. Я не покинула роботу, не виїхала жити в село, де могла б «зосередитися» й збути решту свого життя, пишучи; я організувала невеличкий простір, безпечний, радісний і сприятливий для творчості. І тепер я щоранку перед роботою ставлю таймер і роблю те, що завжди мріяла робити. Ти теж можеш уже сьогодні розпочати щось таке, що наближатиме тебе до мрії. Не через три роки чи коли здобудеш фінансову стабільність. Не через п’ять років, коли «пануватимеш над різними сферами життя».

Думаю, ми всі надто зациклені на ідеї, мовляв, для того, щоб реалізовувати свої мрії слід скинути всі паси безпеки: підприємець має бути самотнім вовком, ЖИТТЯ ТРЕБА ЗМІНИТИ ЦІЛКОМ УЖЕ І НЕГАЙНО, ми мусимо вибігти нагору сходами свого життя зі швидкістю світла, навіть якщо це означатиме зламати ногу і сторчма злетіти вниз. Адам Ґрант, один із найідейніших, найщиріших та й просто збіса мудрих людей цієї планети описує у книжці «Оригінали», як деякі творчі й успішні люди продовжували працювати на звичайній роботі, водночас здійснюючи свої мрії. Творці Warby Parker, засновники Google, режисерка Ава Дюверней, Стівен Кінґ, Т.С. Еліот — усі вони продовжували працювати, навіть якщо в цей час реалізовували свої мрії. «Відчуття безпеки в одній сфері життя, дає нам свободу бути оригінальними в іншій», — так мудро написав Адам. Для мене це відчуття безпеки, тієї безпеки, яка дає можливість писати, починається з моєї маленької кімнати, яку називаю своєю.

Я вже ніколи не розлучатимусь зі своїм столом, бо я більше ніколи не здамся.

Щодня я виконую невеликі вдумливі дії в дорозі до саме такого життя, яким хочу жити. І воно завжди прогресує. Вірджинія Вулф написала, як важливо створювати простір для себе у «Власній кімнаті». Хоч і написані 1929 року, її слова однаково актуальні й сьогодні. Найвідоміша її цитата про те, що для того, щоб творити, щоб іти за своїми вподобаннями, «жінка повинна мати гроші і власну кімнату», де б її ніхто не міг ні відволікти, ні осудити. Менш відома її цитата, яку я запам’ятала так, аж вона стала наче частиною моєї нервової системи: «Мені видається, висловлюючись стисло і прозаїчно, що бути собою набагато важливіше, ніж будь-що інше». Так, ТАААААК, ВІРДЖИНІЄ! Вона зрозуміла, що вміння сприймати себе всерйоз, власна кімната — це і є КЛЮЧ до створення найавтентичнішої версії себе.

А загалом, я не показую людям свій кабінет, навіть коли проводжу екскурсію помешканням. Мені складно приводити туди хлопців. Це місце надто вразливе. Це кімната, яку