Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

Після розмови з Едом Ніка вирішила, що часу не гаятиме і перевірить ще раз свою теорію щодо перманентного макіяжу і зв'язку убивці з ним.  Але правильно говорив наставник, не треба повторно йти тим самим шляхом, яким вже пройшов безуспішно. І тому Ніка прямувала в центр, до своєї подруги, що займалась перманентом. 

Юля зустріла подругу з радістю. За чаєм вони поговорили трохи, і Ніка почала закидати вудочки. 

– Юль, підкажи, ося ця голочка, від такої ж машинки як у тебе? – показала свою здобич в пакетику. 

– Ага. Саме такої, тільки новішого покоління. 

– Вони одноразові? 

– Так, звісно. Один клієнт - одна голочка. 

– А де їх можна купити? Можливо є спеціалізовані магазини? 

– В нас в місті нема. Тільки з Києва або по Україні замовляти. А ти що, вирішила професію змінити? 

– Ні, це по роботі. А з фарбою справи як, теж під замовлення? 

– О, з фарбами цікаво. Всі майстри, яких я знаю, замовляють фарби у Лінди. Це і її прізвисько, чи ім'я, і назва інтернет-магазину. 

– А вона місцева? 

– Ні, київська, але сюди приїздить раз в тиждень, привозить замовлення. 

– А органзувати зустріч з нею мені зможеш?

– Нуу, треба багато замовити і тоді вона точно приїде. 

– Замовляй. Я заплачу. Для мене це дуже важливо. 

– Гаразд, зараз відправлю їй свій вже заповнений кошик з покупками. Вона по вівторках приїздить, а завтра саме вівторок. 

– Це чудово! Дякую тобі, Юль! - зраділа Ніка. 

– Наберу тебе завтра, скажу, куди приїхати. 

***

Це вже було щось. Ніці потрібно було або вже остаточно закрити версію-ниточку з перманентом, або ж підтвердити її. А час все йшов…

Задумавшись, Ніка не відразу помітила синій байк Киці. Але Киця побачила її і, мигнувши фарами, зупинилась поряд. 

– Привіт! – якось невесело усміхнулась з-під піднятого візора. До Вовків сьогодні їдеш? 

– Так. А ти? 

– А я мот на СТО пригнала. Щось з движком, а мені це дуже не подобається. Не надто тебе напружуватиму, якщо попрошу забрати мене зі СТО? 

– Ні, без проблем. Тільки в мене справи тут в місті. Покатаєшся зі мною? 

– Без питань! Тоді їдь позаду, а зажену мот, а ти мене забереш! 

***

З СТО Киця вийшла ще більш засмучена, ніж заходила. 

- Купа проблем, розбирати-перебирати, діагностика ще. Я сумуватиму за своїм синім коником. - вмостившись на передньому сидінні, пояснила. 

- Ну краще ці проблеми на СТО вирішити, ніж би по дорозі десь став. Або аварія через несправність... - Ніка наче й співчувала Киці, та водночас була не тут. Гірка думка про те, що вона щось упустила, щось дуже важливе, і таке - що в неї на долоні просто лежало, - гризла й заважала розслабитись бодай на хвилину. 

- Розкажи щось про себе. - попросила в Киці, і, з надією, що зможе відволіктись, налаштувалась слухати. 

- Ой, я дурепа, Ніко. Загубила свою кар'єру в Києві через особисте. - дійсно відволікла і здивувала Киця. 

- Отакої! Ти ж наче працюєш юристом...

- Так, працюю тут, але ти ж розумієш, столицю й периферію не рівняти. Однак, я по-своєму щаслива. Тут я нарешті маю сім'ю, тобто мото-сім'ю, якої в мене ніколи не було. 

- А що сталось в Києві? 

- Я закохалась в свого викладача. І стала його коханкою, повіривши, що з дружиною в нього " Ой Анечко, в мене з нею тільки діти тримають. Вона для мене ніхто!" - перекривила, певно, свого викладача, що "впарював" їй таку примітивну і заялоджену версію.

- А потім?

- А потім його дружина покінчила життя самогубством. І написала записку, через кого це робить. Звісно, з такою репутацією мені більше не було що робити в столиці. 

- Розумію. Співчуваю, приємного мало. 

- Ага. А ти...? - Киця не договорила, бо телефон Ніки пропищав на весь салон, блимнувши індикатором. 

"Догралась? Завтра щоб здала посвідчення і зброю. Тебе відсторонено!" - писав Вел...