Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А можна не сьогодні? — запитую я.
— Чому? — він схиляє голову набік.
Мене огортає його запах, його аура чоловічої владності. Внизу живота важчає. Він так близько, зовсім як сьогодні в його кабінеті. Притискаюся попереком до ящика. Кладу руки на слизьку поверхню мийки, які миттю їдуть убік. Мало не падаю від несподіванки. Відчуваю, як Зимнєв встигає підхопити мене. Я відразу обіймаю його за шию, вдихаю його запах.
— Боже, вибачте мені, — намагаюся відхилитися, але мені не дають. — Я здогадуюся, про що ви. Нумо цю розмову відкладемо на потім.
Все-таки висловлююся я. Сама тремчу чи то від страху, чи то від збудження, чи то від нетерпіння.
— Гаразд, завтра, так завтра, — хрипко відповідає Зимнєв, відступаючи від мене.
— Я в душ, — миттю тікаю з кухні.
Я за сьогодні вже стільки палаю поруч із ним, що час занурити себе у ванну з льодом. Тільки це погано позначиться на моєму здоров’ї, але що поробиш.
«І що це за пропозиція?» — думаю, стягуючи із себе одяг.
Хоча що тут думати. Ми в його домі, ми сьогодні руками довели одне одного до оргазму. Хіба незрозуміло, для чого мене привезли? Ну точно, щоб подивитися серіал під пледиком. І навряд чи йому потрібна жінка двадцять чотири години на добу.
Вода змиває втому, очищає розум. Шампунь у Зимнєва тільки один — і той із хвойним запахом. Хоча, що мені тут обирати? Навряд чи він захоче, щоб я сюди свої речі приволокла.
Виходжу з душу й перу свої труси. До завтра висохнуть, а ніч я якось перетерплю й без трусів. Як би безглуздо це не звучало, але я знову збуджуюся від того, що знаходжуся у квартирі боса. І крім цього ще і спати буду в його футболці на голе тіло.
Закидаю трусики на батарею у ванній, де висять рушники. А зверху прикриваю рушником, яким витиралась.
Ось тепер точно вранці поїду в теплих і свіжих трусах на роботу.
Повертаюся у свою кімнату. Треба б, звісно, побажати доброї ночі босу. Тільки збираюся вийти, але чую, що клацають двері у ванну. Ясно, можна обійтися й без таких прелюдій.
Ліжко м’яке і зручне, з задоволенням залажу під ковдру. І в кімнаті тепло. Не те, що в мене вдома. Взимку не знаєш, коли треба кофту вдягати — батарея то гріє, то забита, а то й зовсім щось вибухає в центральному опаленні.
Ох, не про те я думаю, не про те! Мені стає спекотно, коли за стіною лунає шум води. Це ж Зимнєв у душі. Заплющивши очі, уявляю, як краплі води стікають його потужним тілом. Як він водить змішувачем від голови до живота й нижче.
Ні, мені безумовно потрібен лід в одне місце. Рука, до слова, уже тягнеться туди. Ще чого, бракувало пестити себе, коли за стіною миється бос! Це безумство, ідіотизм і дике бажання. А чому б і ні?
Торкаюся напруженого клітора і відчуваю приємну хвилю, що розтікається тілом. Веду нижче вологими складками. Накочує спогад, як сьогодні Зимнєв пестив мене. Його грубі пальці входили всередину, зачіпали чутливі точки. А потім був феєрверк. І це зовсім не те, що я роблю зараз. Мої пальці не йдуть в жодне порівняння з чоловічими.
А я вже стогну і звиваюся, уявляючи Зимнєва, що пестить мене. До одного пальця долучаю другий і прискорююся. Так-так, як же добре. Соваюся на ліжку, вигинаюся під власні пестощі.
Хочеться, щоб замість моїх пальців всередині був член Зимнєва. Відчувати важкість його тіла на собі, приймати його повністю.
Я дуже захоплююся, мчусь у світ своєї еротичної фантазії, намагаюся зробити собі приємність. Прочиняю очі, повертаю голову в бік дверей у ванну й зустрічаюся з темним голодним поглядом Зимнєва.
Ось ніколи б не подумала, що буду лежати на ліжку, мої пальці будуть всередині, а весь краєвид на «Мадрид» буде бачити мій бос.
Ступінь мого почервоніння за сьогодні стрімко зростає. А він продовжує дивитися.
— Я всього лише хотів побажати на добраніч, — лунає його хрипкий голос.
— На добраніч, — киваю я.
Соромно ж як. Пальці ж усе ще в мені. А торсом Зимнєва стікають краплі води. Так і хочеться провести по ньому пальцями, спуститься вниз і стиснути його член, прикритий рушником. Яке ж у нього приголомшливе тіло. Зовсім як на фотках, тільки зараз я все це бачу наживо. Не можу ні відвернутися, ні заплющити очі.
— Там, в разі чого, є нова зубна щітка, — повідомляє Зимнєв, дивлячись на мене.
— Дякую, — відповідаю.
Він усе ще стоїть, а його погляд так і повертається до моєї промежини. Я миттю зводжу коліна. Важко дихаю, розуміючи, що і в нього там під рушником не фігвам, а ого-го-нам.
Хочеться, щоб Зимнєв зірвався з місця і зробив хоч що-небудь. Як сьогодні вдень, але він просто розвертається і йде.
Я зніяковіло зариваються обличчям в подушку. Треба ж так. Ні, а що мені потрібно було зробити? Розсунути ноги й запросити його в себе, точніше, у ліжко?
Ні, годі. Потрібно піти попити води. А ще краще облитися водою. Холодною. Так і роблю.
Насамперед заходжу у ванну й мию руки. Мені здається, чи мій рушник трохи зсунувся?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут», після закриття браузера.