Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

Класові індикатори та похибка на ексцентричність

Наші смаки формуються відповідно до того, що ми бачимо в садках наших друзів, родичів та сусідів. В Англії ви вже змалечку знаєте, які квіти та ландшафтний дизайн є «гарними» і «вишуканими», а які — «вульгарними» і «бридкими». І на момент, коли з’явиться власний садочок, вас «інстинктивно» з душі верне від усіляких гламурних рослин (на зразок цинії, шавлії, нагідків та петунії), декоративних альпійських гірок, пампасної трави, підвісних кошичків, кольорового бальзаміну, хризантем, гладіолусів, садових гномиків і ставочків із золотими рибками. Це якщо ви належите до верхівки суспільства, звісно. Вам до душі будуть підстрижений у формі прямокутників живопліт, старомодні трояндові кущі, бордюри з трав, клематиси, гліцинія, композиції в стилі садового мистецтва епохи Тюдорів та стежини із йоркського каменю.

Садова мода швидкоплинна, і було б помилкою занадто прискіпливо оцінювати садки з позиції класової приналежності, ще й базуючи свої висновки на двох-трьох квіточках і садових атрибутах. Тут також діє «похибка на ексцентричність», як влучно спостеріг Квест-Рітсон: «Як тільки садівник утвердить репутацію спеціаліста широкого профілю, то цілком може признатися у любові до старомодних, плебейських і шикарних / the naff атрибутів». Я ще додам, що садівником можна й не бути врешті-решт достатньо просто бути високоповажним аристократом або належати до верхівки середнього класу. Соціальний ліфт не конче повезе вас додолу, якщо в садку знайдеться чудернацький гном чи цинії. Їх можуть списати на особисті дивацтва.

Для того, щоб визначити соціальний статус власника саду, краще придивлятися до загального стилю, а не зосереджуватися надміру на окремих класово-семіотичних рослинах. Особливо не варто застосовувати цю техніку, якщо ви слабо відрізняєте староанглійську троянду від чайно-гібридної. Якщо глядіти в корінь, садолюби з нижчих соціальних щаблів у виборі садового стилю, зазвичай,і тяжіють до більш претензійних убрань (самі ж вони толерують терміни «кольоровий» і «барвистий») і впорядкованих композицій (вони б сказали «акуратні» і «охайні»), аніж представники вищих ешелонів.

Садки аристократів виглядають простіше, природніше, буцімто в них не вклалися на всі сто. Кольори там спокійніші і трохи навіть вицвілі. Досягнути такої природності, як і в «нюд» макіяжі, не так вже й просто і дуже часозатратно — можливо, що й набагато складніше, аніж ті під лінійку сформовані клумбочки і виструнчені рядочки квітів у садах нижчих класів. Зусилля тут не впадають у вічі. Сад скидається на чарівливий, бурхливий вихор, де ґрунт або не проглядається, або ледь-ледь видніється поміж буйнотрав’ям. Вищі класи та верхівка середнього класу вважає, що педантично викорінювати нещасні пару бур’янців та рівняти під лінійку газони — це явні ознаки приналежності до соціальних низів.

Заможніша верхівка, ясна річ, наймає садівників із нижчих класів, щоб ті рівняли їм газони під лінійку і педантично викорінювали бур’яни. Тому їхні сади можуть часом виглядати занадто прилизаними. У розмові ж ви з’ясуєте, що це в них просто садівник-перфекціоніст та й годі! (Фред — страшний педант — його шляк трафляє, якщо вряди-годи якась нещасна маргаритка схилить голівку на «його» газон!) Манера їхнього нарікання така ж поблажливо-зверхня, як і в бізнесменів та керівників, які збиткуються зі своїх надміру старанних секретарок. («Та мене й близько не підпускають до картотеки! Ще, чого доброго, переплутаю ті її дорогоцінні, розкладені по кольорах, папки!»)

Правило іронічного гнома

Дайте собі спокій із пролетарськими педантами-садівниками, а от якщо ви зауважите неочікуваний і непомильний плебейський артефакт у панському садку, то варто все ж поцікавитися у власників, що це таке. Відповідь скаже вам значно більше про класову приналежність власників, аніж сам артефакт. Одного разу я делікатно поцікавилася, що це за садовий гном у садку вихідця із верхівки середнього класу (я сказала щось розумне, на кшталт: «О, гном!»). Власник саду пояснив, що це така форма «іронії». Я у відповідь запитала, перепрошуючи за невігластво, як зрозуміти, що цей гном є актом іронії, а не просто собі звичайний гном? Він набурмосився і просопів, що досить глянути на його садок і одразу ж стане ясно, що гном — це іронічний стьоб.

Садовий гномик, не вгавала я, завжди є свого роду жартом, в якому б садку він не був — тобто ніхто не сприймає їх поважно і не вважає мистецьким об’єктом. Трохи спантеличено і зовсім непереконливо (ще й якось роздратовано) він відповів, що вся сіль в тому, що простолюдини вважають гномів по-справжньому смішними, то його гном смішний тільки тому, що виглядає як приший кобилі хвіст в цьому «панському» садку. Перефразуємо: гномики родом з муніципальних будинків — це жарт, а його гном — це поглумка із простацьких смаків, жарт, що експлуатує тему класовості суспільства. Грань тонка, але дуже чітка. Більше мене в гості не запрошували, як ви вже зрозуміли.

З реакції господаря очевидно, що він належить до верхівки середнього класу, а не до аристократії. Власне кажучи, я спершу помилково завищила його клас, та коли він сказав про «іронію», соціальний ліфт опустився на півкласу нижче. Справдешній пан або просто зізнався б у пристрасті до садових гномиків (і ще б охоче взявся показувати решту представників гномського народу, якими рясніє його елегантно-розхристаний сад), або сказав би щось на зразок: «О, так, мій гномик. Дуже його люблю». Прошу дуже, робіть висновки самі. Аристократам байдуже, що про них думають цікавські антропологи (та будь-хто, зрештою). Та й вони не потребують іронічних гномів, щоб підкреслити свій статус.

Домашні правила та англійськість

Чи можуть наші неписані правила про дім та сад допомогти у визначенні, уточненні та розширенні «граматики» англійськості? Чи вдалося відшукати і утвердити нові риси на роль «визначальних ознак» англійськості? Беручи до уваги, що дім і сад — це дві наші манії, було б дивно, якби аналіз засадничих правил не пролив світло на специфіку англійського менталітету.

Усі люди мають територіальний інстинкт, та англійці, зі своєю манією гніздування і домашнього вогнища, на цьому не спинилися. Чи не всі опитані в ході дослідження зауважили, що англійці просто зациклені на своїх домівках. І ніхто до пуття не знає чому. Зацитуємо Джеремі Паксмена, який впритул наблизився до розуміння цієї визначальної риси: «Замість Батьківщини англійці мають “дім”[41], та це не пояснює нашу невротичну зацикленість на тому домі. Спроба скорелювати наш дім та нашу погоду виглядає непереконливо: в інших країнах погодні умови ще більше сприяють пошуку прихистку, але там аж ніяк нема такої фанатичної тенденції до гніздування, як у нас».

Мені здається, що певні ключі до «домо-манії» можна розгледіти у попередніх розділах книжки, коли ми аналізували інші правила англійськості. Правило рову та підйомного мосту вп’яте репрезентує зацикленість